Антирелігійна пропаґанда
в УССР є постійною складовою частиною больш. системи засобів боротьби з релігією; в теорії своїй базується на вченні марксизму, що протиставить ідеалістичному світоглядові матеріалістичний. А. п., керована ком. партією з Москви, має завданням, визнаючи про людське око свободу сумління й право виконання рел. культів, знищити в укр. народі його релігійність і вбити давні традиції. Тактика А. п. мінялася в різні періоди залежно від політ, настанов больш. партії. Під час війни 191821 на Україні больш. А. п. велася перев. шляхом обвинувачення церкви і духівництва в контрреволюції (це супроводилося розстрілами, арештами, контрибуціями тощо), орг-ції антирел. диспутів та лекцій гол. для червоноармійців, роб. і сел. молоді та інтелігенції; під претекстом допомоги голодуючим надволзьких областей конфісковані були церк. цінності. В добу непу А. п., керована Спілкою Войовничих Безвірників у Москві; набрала широкого характеру. Насамперед А. п. пройняла всю дошкільну і шкільну працю; створено спеціяльні курси, викладалася методика А. п. в ін-тах політ. освіти; організовано масове вид. антирел. газет (Безбожник в Москві й укр. мовою Безвірник з 1925), брошур, плякатів; при заводських клюбах, по хатах-читальнях, у школах і т. д. створено гуртки безвірників; влаштовувано антирел. музеї, масові антирел. лекції, екскурсії, вистави. Мощі кількох святих передано до антирел. музеїв. Києво-Печерська Лавра була перетворена на Всеукр. Музейний Городок із антирел. музеєм. Більшість манастирів закрито; вже в пол. 20-их рр. проведено заходи, щоб знищити деякі видатні храми (напр., Миколаївський собор УАПЦ в Харкові) або принаймні заборонити дзвін. Від поч. 20-их рр. зроблено неможливим прилюдне виконання рел. обрядів не тільки для комуністів, комсомольців та червоноармійців, але й для чл. профспілок, особливо звязаних із працею в школі. На великі свята комсомол організовував брутальні блюзнірські карнавали, щоб перешкодити службі в церквах.Від кін. 20-их рр. А. п. і наступ на церкву набирають ще гостріших форм. Знищено ряд найцінніших церк. памяток (зокрема манастирів у Києві); обкладаючи непомірними податками або адміністративно висилаючи, усунено священиків; до 1937 майже всі церкви по великих містах і величезна більшість по районових центрах та селах були або зруйновані, або перетворені на клюби та зерносховища. Під час процесу СВУ ліквідовано УАПЦ. А. п. в звязку з другою світовою війною була помітно ослаблена. Тим часом спонтанне відродження церк. життя під нім. окупацією в 1941 1943 рр. свідчило про безуспішність больш. А. п. Після відступу німців парафії УАПЦ, створені в 194143 рр., як і силоміць оголошені 1946 православними гр.-кат. парохії на Зах. Укр. Землях, були через місцеву церковну владу підпорядковані екзархові патріярха московського, що з ним 1943, з огляду на воєнну небезпеку й зах. опінію, Кремль дещо нормалізував відносини, дозволивши відновити, хоч у вузьких межах, правос. ієрархію. Однак уже 1945 постанова ЦК ВКП нагадувала про потребу дальшого ведення А, п. В антицерк. і антирел. літературі особливо підкреслювався звязок УАПЦ і Гр.-Кат. Церкви з буржуазними націоналістами. Методи заснованого 1947, замість Спілки Войовничих Безвірників, Всесоюзного Т-ва для поширення політ, і наук. знань виявилися недостатніми, а відновлення церк. життя помітно вплинуло на населення, не виключаючи комсомольської молоді, як це в 195354 рр. визнала сама сов. преса. А. п. на поч. 50-их рр. знову набрала в практиці таких брутальних форм, що 1954 зявилася постанова ЦК КПСС Про помилки в. проведенні наук.-атеїстичної пропаґанди серед населення, яка забороняє ображати рел. почуття віруючих і служителів культу, однак категорично вимагає поглибити систематичну А. п. Боротьба з релігією на Україні і далі лишається в центрі пропаґандивної роботи ком. партії. [Р. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|