Апокрифи, такі твори про події й осіб священної історії, які не були визнані христ. церквою і не прийняті до канону Св. Письма. А. стосуються до подій, про які в Св. Письмі згадано лише побіжно; перекази й легенди; створені навколо них, часто суперечили вченню церкви й використовувалися єретиками, що, бажаючи надати цим творам авторитету приписували їх авторство апостолам або отцям церкви. Як видно із згадок у літ. памятках, А., а також списки заборонених книг (індекси) відомі були на Україні з 11 в.; принесені, переважно з Болгарії, разом із ранніми творами перекладної літератури, поширювалися вони на письмі й в усній передачі. В 1718 вв. матеріял апокрифічної літератури доповнювався новими перекладами й переказами зах. походження. А. поділяють на кілька груп. До старозавітних належать оп. про створення світу, про Адама і Єву, про Ноя і потоп, про Авраама, численні А. про Соломона, Заповіти дванадцяти патріярхів та ін. Новозавітні А. (т. зв. євангелія Хоми, Якова, Никодима та ін.) оповідають про дитинство Христа, суд над Ним, хресні муки та прихід до пекла, про Богородицю й апостолів. Поряд із визнаними церквою житіями св. виникали житія апокрифічні (про св. Микиту, Юрія, Ірину, Федора та ін.). Есхатологічні А. зображують потойбічне життя людини й кінець світу; до них належить один із найпоширеніших на Україні А. Хожденіє Богородиці по муках. Чимало сюжетів і мотивів перейшло з А. до нар. словесности (переважно до казок, духовних віршів) та до іконописного мистецтва. Апокрифічні мотиви знаходимо в багатьох оригінальних творах укр. літератури княжої доби (літописи, житія, ораторські твори, Подорож Данила) і в 1718 вв. (проповіді, житійні новелі, драми, зокрема Слово о збуренню пекла). В 19 в. А. обробляв С. Руданський: Байки світовії в співах, Байки світовії в оповідках. Найкраща збірка укр. А.: Франко І. Апокрифи й леґенди з укр. рукописів. Памятки укр.-руської мови і літератури. ІV. Л. 1896 1910. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]

 

Книгарня Горизонт

 
Сайт управляется системой uCoz