Палеоліт досліджений Ф. Вовком, Ю. Полянським, В. Щербаківським, П. Єфименком, Ч. Амброжевичем, С. Бібіковим, П. Борисковським та ін. настільки, що виявлені певні сліди заселення укр. земель від шельської доби (Лука Врублевицька в Подністров’ї, бл. 200 000 років тому) із чималим зростанням населення в оріньякську добу (бл. 25 000 рр. тому), частина якого, мабуть, міґрувала в Центр. Европу. Пізньопалеолітичне (мадленське) мистецтво України (різьба, рисунки на ікловині, печерні малюнки) розвивалося нарівні з зах.-евр. Нові важливі матеріяли можуть дати майбутні розкопи в Подністров’ї, на палеолітичному шляху з Балкан, через Семигород і Молдавію на Україну.

Для доби мезоліту дослідами М. Рудинського та Л. Козловського встановлені донині три крем’яні індустрії (свідерська, тарденуазька, кампінська), що зміняють одна одну. Як виявив Е. Кричевський, вони є трьома фазами розвитку крем’яної техніки нащадків місцевих пізньооріньякських племен. Є здогад (Л. Р. Нуж’є, 1950), що укр. землі є взагалі прабатьківщиною евр. кампіньєну. Зовсім недосліджені житлові споруди мезолітичної доби, нема також поховань поза кримськими печерами.

В дослідах над неолітом України перше місце займає трипільська культура (В. Хвойка, Е. Штерн, В. Щербаківський, П. Курінний, В. Козловська, М. Макаренко, Т, Пассек, Е. Кричевський та ін,), що набула слави своїм по-мистецьки розмальованим посудом. Відомо кілька сотень селищ трипільців, добре досліджене їх житлове будівництво, ясно виявляється культ матері-богині, що разом із культом бика та з мальованою керамікою включає укр. землі 3—2 тисячоліття до Хр. до східньо-середземноморського (егейського) культурного кола. Невиясненим лишається ще тільки похоронний обряд трипільїців, що був, мабуть, біритуальний (трупопокладний і тілопальний). На зах. укр. землях ще зовсім не досліджені селища неолітичних надбужанців, майстрів у виробленні крем’яного знаряддя, мало відомі також їх поховання,

Великим досягненням у дослідах над пізньоюкам’яною (енеоліт) і бронзовою добою (2 500—1 800, 1 800—800 до Хр.) є ствердження існування двох незалежних одна від одної провінцій «шнурової кераміки», однієї в укр. степах і другої в Центр. Европі (Шнурова кераміка) й співжиття трипільських племен із прибулими через зах. укр. землі зах. шнуровиками (Райки, Усатове), але неясна ще етнічна приналежність сх. шнуровиків, що їх лише з великою ймовірністю можна ототожнювати з кіммерійцями.

Давнішу думку про трацьку займанщину в Сх. Галичині (Л. Козловський) замінило тепер твердження про сильні культ, впливи, що їх приносили з півдня торговці бронзовими виробами закарп. типу (Т. Сулімірський, Я. Пастернак).

Для залізцої доби (800—500 до Хр.) «укр. гальштат» (Я. Пастернак, 1935) виявився культурою, нащадків трипільських племен (П. Курінний, Білогрудівська культура), а висоцька культура пов’язана з нащадками надбужанських неолітичних племен. З півд.-укр. грец. колоній краще досліджена Ольвія й Херсонес, і тільки останнім часом присвячено більше уваги Пантікапееві, Теодосії, Фанагорії та Неаполеві скитському. Ще не цілком задовільна льокалізація Геродотових хліборобських племен на Україні, як не досліджена й культура місцевого населення гор. Подністров’я та півн. Прикарпаття.

В лятенську (500—0 до Хр.) й у римську (1—375) добу Придніпров’я було напевно зайняте праслов’янами, великі «поля поховань» яких уже добре досліджені (В. Хвойка, В. Петров), їх ювелірні вироби з червоним емалем торг, шляхом проходять на Литву, де сприяють буйному розквітові т. зв. клайпедської культури (А. Спіцин). В Причорномор’ї на старій грецькій основі інтенсивно розвивається ремісниче й ювелірне виробництво, якого не припинила й інвазія ґотів (М. Міллер). у гор. Подністров’я, за археологічними знаходами, з півн. заходу вдираються войовничі праслов’яни-венеди (переворська культура), з півдня просуваються хлібороби-ґети (липицька культура). Не досліджені ще селища венедів та народу «полів поховань», а також археологічне ще не охоплене місцеве хліборобське населення зах. укр. земель того часу.

Доба переселення народів (375 —800) належить до найменше вивчених з археологічного погляду на Україні. Добре відомі тільки понтійські ювелірні вироби, що їх ґоти розносили під своїм іменем по Центр. Европі (М. Міллер, Й. Вернер), частково досліджені передкняжі городища роменського типу VI— VII ст. (М. Макаренко, Б. Рибаков), але ще дуже мало вивчені селища й погребища антів у Подніпров’ї й місцевого населення зах. укр. земель та селища нащадків ґетських племен у півд. Галичині та Буковині. Не знайдено ще. археологічних пам’яток, залишених гунами, болгарами та аварами на Україні. На Закарпатті досліджено тільки селища в Мукачеві й Берегові, певних слов. знаходів там ще нема.

З археологічних пам’яток княжої доби (800—1340) найкраще досліджені архітектурні в Києві (Д. Мілеев, М. Каргер), Чернігові (М. Макаренко), Галичі-Крилосі (Я. Пастернак), Володимирі Волинському (Прахов, В. Суслов), Городні (Ю. Йодковський, 3. Дурчевський), Переяславі (М. Каргер) та ін.

Розкопами великого числа могил добре вивчений похоронний обряд княжоі доби (В. Антонович, К. Антонович-Мельник, С. Гамченко й ін.), цілком задовільний стан дослідів над ювелірним виробництвом, ганчарством та ін. видами ремесла (М. Біляшівський, М. Макаренко, Л. Мацулевич, Б. Рибаков й ін.). Але з бл. тисячі городищ на Україні систематично розкопано лише десяток: Київ (В. Хвойка, І. Хойновський, Д. В. Мілєев, В. Козловська, Ф. Мовчанівський, М. Каргер), Галич-Крилос (Я. Пастернак), Княжа Гора (М. Білящівський), Білгородка (В. Хвойка), Вишгород (Ф. Мовчанівський, Б. Рибаков), Райки (Ф. Мовчанівський), Пліснеське (Т. Зємєнцький, Я. Пастернак), Белз (Я. Пастернак), Давидгородок (Р. Якімовіч) та Городно (Ю. Йодковський, 3. Дурчевський), зокрема не досліджені княжі городища в Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі; фрагментарне досліджено житлові умови на селищах навколо городищ (Городок б. Рівного), а, напр., одяг княжих часів відомий переважно з фресок та мініятюр.

Археологічні досліди на Україні в різні часи провадили, такі установи й т-ва: Временный Комитет для изыскания древностей в г. Києве (1835—43), Императорское Одесское Общество Истории и Древностей (1839—1914), Киевская Археографическая Комиссия (1843—72), Историческое Общество Нестора-Летописца в Києві (1853—1917), Наук. Т-во ім. Т. Шевченка у Львові (1873—1939), Археологічне Т-во в Чернівцях (з 1890), Київ. Іст. Музей, під різними назвами (З 1904), Укр. Наук. Т-во ім. Т. Шевченка в Києві (1908—34), Киевское Общество Охраны памятников старины и искусства (1913—17), Укр. Громадський Комітет охорони пам’яток старовини в Києві (1917—20), Укр. Наук. Т-во дослідження й охорони пам’яток старовини й мистецтва на Полтавщині (1918—ЗО), Всеукр. Археологічний Комітет ВУАН у Києві (1920—33), Інститут Історії Матеріяльної Культури АН УРСР у Києві (1934—37), Археологічний Інститут АН УРСР у Києві (з 1938) з філією у Львові (1939— 41 і від 1944). Крім того, досліди укр. старовини провадили рос. (з 1846), поль. (з 1872), угор. (з 1870-их рр.) та рум. (1918—44) археологічні товариства.

Нині центр, установою А. д. на Україні є Інститут Археології Академії Наук УРСР в Києві, з філіялом у Львові, що дас «відкритим листом» дозвіл на ведення розкопів наук. підготованим особам.

Вік археологічних знаходів нині визначається за допомогою 1. відносної (релятивної) хронології, коли речі при порівнянні характеризуються одні як давніші, другі — як новіші, 2. абсолютної хронології (датування віками чи роками), 3. методи «карбон 14» (ступінь радіоактивности викопаних кісток і вугілля). [Я. Пастернак]