Армія Української Народної Республіки
, військо укр. уряду доби визвольних змагань 191721 рр., бере початок із самочинно створюваних на фронті світової війни укд. формацій та з добровольчих частин, до яких входили українці кол. рос. солдати, австр. полонені в Росії (Курінь Січових Стрільців), а також полонені рос. армії в нім. та австр. таборах. Зукраїнізовані в 1917 р. частини (16 дивізій, або 64 піхотних полків з артилеріію й кінними та спеціяльними частинами) не були своєчасно зняті з фронту, і їх большевики розбили при спробах пробитися на Україну, або вони в атмосфері заг. розкладу рос. армій самодемобілізувалися. Деякі з цих частин, як 1 Укр. корпус, що брав участь в обороні Києва в грудні 1917, і 2 Січовий Запор. корпус, розпорошені по залогах міст Правобережжя, розпалися на поч. 1918 р.; розклалися й зформовані в Києві восени 1917 сердюцькі дивізії. В війні з большевиками відіграли спершу чималу ролю відділи Вільного Козацтва, що на вимогу нім. командування були на весні 1918 демобілізовані. Найважливішу ролю в операціях поч. 1918 р. відіграли різні, малочисельні добровольчі частини київ. гарнізону (див. ЕУ І, стор. 50708 і 1177), що після реорганізації в лютому 1918 р. були обєднані в Гайдамацький кіш Слобідської України і в окремий Запорізький загін ген. Прісовського, який незабаром перетворився в Запор. корпус, а згодом в Окрему Запор. дивізію. Гал. курінь СС розгорнувся, в полк. В боях брали участь зформовані з полонених українців у нім. та австр. таборах 1 Синьожупанна дивізія і Коз.-стрілецька дивізія сірожупанників. На весні 1918 укр. армія налічувала бл. 15 000 війська, бл. 60 гармат, 250 кулеметів і 1.2 панцерних авт. Німці демобілізували Синьожупанну дивізію, роззброїли полк Січових Стрільців, пізніше демобілізували до розмірів кадрів Сірожупанну дивізію і взагалі протягом усього періоду гетьманату перешкоджали створенню укр. війська. Крім залишених від попереднього періоду Окремої Запор. дивізії. Запор. та Чорноморського кошів, зформовано 1 Сердюцьку дивізію; разом на 1.11.1918 укр. військо налічувало бл. 60 000 людей (див. ЕУ І, стор. 50810, 51516 і 11761180).В листопаді 1918, під час протигетьманського повстання, військо Директорії УНР складалося з Окремого загону Січових Стрільців, що перетворився на Осадний корпус СС, Запор. корпусу. Сірої дивізії, частин Сердюцької дивізії, а також численних повстанських загонів. Деякі з цих загонів незабаром розклалися або виступили проти Директорії, ін. увійшли до складу АУНР. Після пятимісячної війни з сов. Росією з 300 000 людей, що їх налічували під час повстання, лишилося бл. 30 000, з них бл. 15 000 бійців. Після відступу з Правобережжя на весні 1919 АУНР провела реорганізацію, сполучивши малі формації в 11 дивізій (в складі 3 піхотних полків, 1 полку артилерії та 1 сотні кінноти); з них були створені 5 самостійних груп: Січових Стрільців (3, згодом 2 дивізії бл. 4 500 багнетів і 200 щабель), -Запор, група (З дивізії бл. 3000 людей). Волинська (бл. 4000), дивізія полк. Удовиченка (бл. 1200), група отамана Тютюнника. В липні-серпні 1919, перед походом на Київ-Одесу, в результаті поповнення мобілізованими й добровольцями, АУНР збільшилося до 35 000 бійців при заг. стані до 85 000. В. больш. запіллі з нею співпрацювало бл. 15 000 укр. повстанців.
Після важкого відступу восени 1919 АУНР опинилася в р-ні Чорториї, оточена поляками, большевиками й денікінцями, без можливости продовжувати регулярну фронтову боротьбу. Змушена перейти до партизанської війни в запіллі денікінців і большевиків частина АУНР 6. 12. 1919 вирушила в Зимовий похід. В ньому брали участь дивізії Запор., Волинська, Селянська (Київ.) і Залізна (до якої входили різні частини), а також Окрема кінна. З походу в травні 1920 повернулося 2680 людей, що взяли участь у дальшій війні з большевиками. В січні 1920 з укр. полонених та інтернованих у Польщі була зформована 6 дивізія полк. М. Безручка; зформовані полк. О. Удовиченком відділи злилися з Залізною дивізією. На поч. спільних укр.-поль. воєнних дій проти большевиків укр. військо складалося з дивізій: 1 Запор., 2 Волинської, 3 Залізної, 4 Київської, 5 Херсонської і 6 Січової (кожна мала 3 піхотні бригади з артилерією, 1 кінний полк і 1 техн. полк), а також Окремої кінної дивізії (з 6 кінних полків та Кінногарматного дивізіону). В кінці воєнних операцій у жовтні 1920 АУНР налічувала 23 000 людей. Після поль.-больш. перемиря Штаб АУНР готував протисов. наступ, але червона армія сама почала наступ, і після важких боїв 1121.11.1920 у-кр. військо відійшло на захід. 21.11.1920 АУНР перейшла Збруч і була інтернована поль. владою. Дальші воєнні Дії тривали в формі боротьби повстанських загонів на Україні, керованих Повстанчим Штабом ген. Ю. Тютюнника. На поч. листопада 1921 Повстанчий Штаб почав партизанський рейд на Правобережжя двома групами подільською і волинською, зформованими з 1 500 добровольців з інтернованих вояків АУНР. Волинська група втратила 359 козаків, оточених і розстріляних 21.11.1921 в Новому Базарі (див. ЕУІ, стор. 51826 і 118081).
Після тривалого й важкого перебування в таборах Польщі (Вадовиці, Петриків, Олександер Куявський, Ланцут, Стрілків, Каліш, Щепюрно) інтерновані вояки АУНР поступово перейшли на становище емігрантів. Штаб АУНР існує як установа, підпорядкована Урядові УНР. Військ, традиції АУНР зберігають укр. орг-ції комбатантів найактивніше з них Укр. Військ. Т-во б. Вояків УНР у Франції (з 1927). [За В. Петровим]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|