Болгари на Україні. Досі ще не досліджена задовільно етногр. межа, що відокремлювала укр. племена від болг. (слов.) в передісторичну й княжу добу, а згодом у Молд. державі на території півд. Молдавії й Бесарабії. Це питання тим важче розвязати, що деяка частина укр. і болг. населення була засимільована румунами, а терени зазнали глибоких колонізаційних змін.

Теперішні болг. колонії в півд. Україні є вислідом новішої колонізації, спричиненої рел. та нац. і соц. гнобленням болг. населення турками на півд. від Дунаю. Такі переселення Б. були звязані з рос.-тур. війнами (Б., намагаючись визволитися, допомагали рос. армії) та з бажанням рос. влади якнайшвидше заселити півд.-укр. степи (Новоросію). 1752 рос. уряд затвердив болг. поселення в Новомиргороді та Ольшанці над р. Синюхою (на території сербського гусарського полку). В 176469, у звязку з закликом рос. уряду до чужинців оселюватися в Росії, невелика група Б. осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря, ін. на Чернігівщині. В 176991 Б. посилено напливають у Басарабію (Ізмаїл, Кілія, Бендери, Аккерман, Рені, Кишинів); рос. землевласники спроваджують Б. до своїх степових маєтків (с. Ольшанка, б. Ольвіополя, 1769). 1790 р. чималий болг. відділ увійшов до складу Бузького козачого війська (скасованого 1817) і був розселений на Херсонщині в околицях Бобринця та Вознесенського. Після укладення Яського миру (1791) частина бесарабських Б. переселилася в Тираспіль, Нижні Дубосари, Григоріопіль та Одесу. Найінтенсивніший період болг. колонізації припадає на 180112 рр., коли рос. уряд став особливо цікавитися долею балканських народів. Тоді болг. втікачі оселилися на півд. від Одеси (Малий і В. Буялик, Кубанка, Паркани), б. Миколаєва (Тернівка), б. Тирасполя (Катаржино) й б. Теодосії (Старий Крим, Кішлав). Одночасно Б. селилися в півд. Басарабії під протекторатом молд. господарів. Разом число болг. переселенців 1819 р. сягало бл. 24 000 душ. Останнє масове переселення Б. на півд. Україну відбулося 183034; 1844 число Б. становило 75 400 (3,3% населення Таврійської, Херсонської й Басарабської губ.). Після того, як за паризьким договором 1856 р. до Молдавії мала відійти майже половина заселеної Б. басарабської території, в 186162 рр. бл. 30 000 Б. звідти переселилися на Бердянщину й Мелітопільщину; тоді ж прибуло деяке число Б. з-за Дунаю. З Мелітопільщини частина Б. переселилася в 1860-х рр. на Кубань і Закавказзя. Дістаючи від рос. уряду особливі пільги й допомогу, Б. виявилися добрими хліборобами, городниками й виноградарями.

В УССР у межах 1938 р. жило за переписом 1897 р. 60 000 Б., за переписом 1926 р. 92 000 (в усьому СССР 111 000, в 1939 113500); 97% Б. жило в селах, найбільші скупчення Б. на Мелітопільщині, де в 20-их рр. існували 2 болг. нац. р-ни Коларовський і Царедарівський (гол. осередок с. Преслав, де з 1875 існувала болг. вчительська семінарія); менші скупчення в півд.-зах. частині УССР. Б. жили в більших або менших суцільних островах. В 40 чисто або майже чисто-болг. сільрадах жило 76% всіх Б. У 1920-их рр. мова навчання в нар. школах болг. (за переписом 1927 р. 72,5% болг. дітей вчилися в УССР в болг. семирічках, 12,4% вчилося болг. і другою мовою); в 1933 в СССР було 54 болг. школи, 1 пед. і 1 аґротехн. технікуми. Всеукр. філія Центрвидаву випускала болг. мовою підручники й популярну літературу, виходив офіц. часопис Съветско Село. Після 1933 р., із зміною нац. політики, болг. райони ліквідовані. В Криму жило (1926 р.) 11 000 Б., на Кубанщині бл. 1 000. Великий болг. острів у півд. Басарабії з м. Болградом як центром лежить на межі укр. і румунської (молдавської) етногр. території; на цьому о-ві жило за переписом 1897 102000 Б., 1941 179000. Цей етногр. острів належить тепер до складу Одеської обл. за винятком півн. частини, що входить до Молд. ССР. В 1939 р. жило на сучасній території УССР бл. 250 000 Б., або понад 80% усіх Б. в СССР і більше як 3% всіх Б. у світі.

Література: Титоров Й. Българите в Бесарабия. Софія 1905; Музыченко А. Быт болгар поселенцев Феодосийского уезда. Этнографическое Обозрение, XLIII; Музыченко А. История поселения и фонетические особенности говора крьмских болгар поселенцев Феодосийского уезда. Известия ОРЯС, ХІІ, 2; Державин Н. Болгарские колонии в России (Таврическая, Херсонская и Бессарабская губернии), І. Сборник за народни умотворения и народопис, XXIX. Софія 1914; II. П. 1915; Вернштейн С. Волгарские говоры Украины. Наук. Записки Одеського Держ. пед. ін-ту, І. О. 1939. [О. Горбач]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]

 

Книгарня Горизонт

 
Сайт управляется системой uCoz