Гіпс, широко розповсюджений мінерал ясного кольору, водний вапневий сірчан (CaSO₄ + 2H₂O), у природі перев. не в чистому вигляді; безводний Г. є ангідрит, дрібнокристалічна відміна � алябастер. Г. вживається в будів. пром-сті як зв�язуючий матеріял, для скульптурних і орнаментальних робіт, у сіль. госп-ві як штучне добриво (зокрема гіпсування солонців), у медицині, для виробництва сірчаної кислоти й цементу. Найважливішим р-ном залягання Г. на Україні є півн.-зах. частина Донецького басейну � т. зв. Слов�янсько-Артемівська улоговина, де він утворився в пермському і, менше, гор.-девонському періоді (Артемівське, Нирківське, Івангородське, Покровське та ін. родовища); запаси 360 000 000 т (?). Гіпсова пром-сть зосереджена в Артемівському (найбільший зав. в СССР, довоєнна продукція до 1 000 000 т щорічно), Микитівці й Краматорському. Бідніший р-н поширення Г. � це півд. Опілля, Поділля й Покуття, де Г. доходить до кількадесяти м грубини і є гор.-третинного (тортонського) походження; він утворює т. зв. карстовий краєвид; тут Г. слабо експлуатується, гол. через велику відстань від залізниць. Так само слабо експлуатується і Г. Підкарпаття (невеликі заводи на Станиславівщині: Вовчинець, Олешів, Побережжя). Великі родовища Кубані (Кам�яномістське й ін.) з запасом бл. 550 000 000 т майже не експлуатуються. Продукція Г. в УССР становить приблизно пол. союзної, бл. 40% її експортується за кордони України. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]