Вислання, примусове видалення з місця постійного перебування осіб, визнаних за небезпечних для режиму. В. відрівняється від заслання тим, що висланим особам забороняється перебування в певних місцевостях, тоді як засланим призначається місце мешкання і, часто, також примусової праці; період В., звичайно, коротший ніде заслання (див. також Депортація). В царській Росії В. практикувалось, поруч заслання, у відношенні до ліберальної і рев. інтеліґенції, а на Україні (В. поза її межі) до діячів нац. руху. В СССР часто практикується дисциплінарно-карний засіб В. із столиці, з окремих пром. р-нів або й за межі республіки; чужинців висилають також поза межі СССР (в 1920-их рр. зрідка висилали і сов. громадян). В. застосовують в СССР як адміністративний або як судовий засіб кари. Судове В. може бути основною або додатковою карою від 1 до 5 рр. Самовільний поворот висланого на заборонене місце спричиняє заміну В. увязненням або засланням. В УССР сов. органи масово застосовували В. до родин арештованих у 1930-их рр.

Спеціяльний рід В. видалення з країни чужинців-еміґрантів, як небажаного елементу. Окремі діячі укр. еміграції між світовими війнами були видалені з Чехо-Словаччини, Польщі, Румунії; еміґранти після другої світової війни за Женевською конвенцією 1951 р. в принципі не можуть бути видалені.

В лит.-руському праві існував ін-т заступної кари вигнання, т. зв. виволання, яке своїм характером обмежувалося до теперішнього судового В. за межі країни. [В. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]

 

Книгарня Горизонт

 
Сайт управляется системой uCoz