Д. пливе серединою України з півн. на півд., перетинає всі її основні природно-госп. смуги — лісову, лісостепову й степову, в’яже їх між собою і з морем. З давно заселених основних укр. земель лише Галицька земля, зах. частина Волинської і Закарпаття лежать за межами сточища Д. Із сточища Д. — легкий перехід до сусідніх сточищ, положених від нього на півн.-зах., до Висли, де лежить укр. Побужжя, до Німану й Двини, натомість трудний перехід до ін. сточищ — Дністра й Бога на півд. зах., Волги на півн. сх. і Дону на сході, бо притоки цих рік наближаються до приток Д. в смузі височин і вони загалом маловодні. Та обставина, що сточища Д. й Прип’яті, не кажучи вже про Буг, мають легке сполучення з Вислою, полегшувала поль. експансію на укр. землі. З другого боку, значення Д., як об’єднуючого чинника, що сполучав до того ж із Чорним м., зменшували Дніпрові пороги в степовій смузі на довжині 70 км. Не зважаючи на це, Д. був провідною віссю першої укр. держави, над ним постало ядро другої — Запорізька Січ. Д. — найпотужніша водна артерія України, її гол. водний шлях і джерело гідроенергії. [В. К.]

Великій ролі, яку відіграв Дніпро-Славута в історії України, відповідає споконвічна пошана й любов до нього в укр. народі. Д., нерозривно поєднаний з Києвом, багато разів згадується вже в «Повісті временних літ», з ним пов’язується леґенда про св. апостола Андрія, оповідання про хрищення України-Руси, про війни засновників Київської Держави з численними ворогами. «Слово о полку Ігореві» містить звертання Ярославни: «О Дніпре Славутичу», яке свідчить про давність цього шанобливого фолкльорного епітету. Його ми знаходимо і в нар. думах: «Тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли» (Дума про Самійла Кішку). Поряд усної творчости, що з Д. зв’язує старовинні перекази, думи і пісні, до Д. звертається вже література часів Коз. Держави («Вірші на жалосний погреб... Сагайдачного», драма «Милость Божія», коз. літописи). Нац. відродження 19 в. підносить тему Д. в укр. літературі й мистецтві. Образ Д. якнайтісніше зв’язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, набираючи глибокого значення — символа іст. долі укр. народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Д. великою мірою визначили і нині живу традицію шанування Д. як укр. нац. святині. [М. Г.]

Фізична географія Д. Д. — типова велика рівнинна р. з невеликим спадом і швидкістю, значною мінливістю водостану, нестійкістю русла й мілинами; Д. має відносно мало закрутів Особливістю Д. є його пороги — нині залиті водою. В засаді південниковий напрям тенії Д. розпадається на кілька відтинків: від джерел до Орші Д. пливе на півд. захід, далі до Києва прямо на півд., від Києва до Дніпропетровського на півд. сх.; згодом, до Запоріжжя, йде другий, коротший (довжина 90 км), південниковий відтинок Д. в р-ні порогів, звідки Д. тече до свого лиману в півд.-зах. напрямі. Таким чином Д. утворює на території України великий лук, звернений на схід, що вдвоє збільшує шлях Дніпром із Центр. України до Чорного м. (віддаль Київ — гирло Д. по прямій лінії становить 450 км, рікою — 950 км).

Течію Д. можна поділити на три частини: гор. — від джерел до Києва (1333 км, з них 255 км у межах України), сер. (разом із кол. порожистою частиною) — від Києва до Запоріжжя (621 км) і дол. — до моря (331 км).

Джерела Д. є в півн.-зах. частині Середньої височини — на Валдайській височині, яка становить гідрографічний вузол, що з нього, крім Д., випливають Волга, Зах. Двина і Ловать, на вис. 220 м, серед торфяного болота. У верхній частині до м. Дорогобужа Д. являє собою невелику річку і пливе серед лісистої рівнини, його ширина — до 30 м. Нижче від Дорогобужа до Орші Д. тече в зах. напрямі, поширюється до 40—120 м і стає сплавним, а під час високого водостану навіть судноплавним; вище від Орші Д. перетинає девонські вапняки, утворюючи невеликі Кобеляцькі пороги. Від Орші до Києва Д. пливе просто на південь і б. Рогачева виходить на Поліську низовину; від м. Лоєва він тече територією України. Тут сточище Д. сильно збільшується, бо він приймає в цій частині течії свої найбільші основні притоки — на білор. території: правобічну й многоводну Березину (довж. — 613 км, величина сточища — 24 530 км²) і лівобічний Сож (648 км і 42140 км²), на території України — Прип’ять (802 км і 114 300 км²) і Десну (1187 км і 88 840 км²); невеликі притоки на Україні — Тетерів та Ірпінь. Після впадіння цих рік сточище Д. зростає до 328 000 км² (б. Києва), ширина доходить до 700 м, глибина до 8 м. Витрата води (кількість, що пропливає в ріці за 1 сек.) зростає з 45 м³ б. Орші до 108 м³ б. Рогачева і 1 380 м³ б. Києва. Сточище гор. Д. має найбільшу із всього сточища густоту річної сітки (0,3 км на 1 км²), найбільше опадів 550—650 мм), воно є найбільше заліснене (25%) і заболочене. Тут є справжній резервуар для Д. Від Києва до Дніпропетровського Д. тече в півд.-сх. напрямі на пограниччі Придніпровської височини Й Придніпровської низовини. Долина Д. тут виразно асиметрична: правий берег підноситься на 100—150 м над рівнем р., він порізаний глибоко втятими долинами і ярами та заліснений і створює мальовничий гірський краєвид; на таких «Дніпровських горах» лежить Київ (див. мал. на стор. 70 і 76 ЕУ І), нижче б. Канева, на Чернечій, тепер Тарасовій горі — могила Тараса Шевченка. Лівий берег низький, піщаний, часто вкритий сосновим лісом, підноситься на схід широкими терасами. Долина ріки широка — 6—10 км, б. Переяслава й Черкас навіть 15—18 км, ширина р. — 200—1 200 м; нижче від Черкас ріка ділиться на відноги й утворює острови; глибина дуже мінлива: від 1 1/2 м на мілинах до 12 м. Притоки, що їх приймає Д. в своїй сер. течії, менші, ніж у гор., і далеко бідніші на воду; правобічні притоки: Стугна, Рось і Тясмин — короткі й пливуть перев. вузькими руслами, вирізьбленими в ґранітовому підложжі; лівобічні, що випливають здебільша на Середній височині й перепливають усю Придніпровську низовину, довші, широкі, часто підмоклі, з низькими берегами й терасами; це Трубіж, Супій, Сула (457 км, сточище 19 640 км²) з Удаєм, Псьол (806 км і 22 820 км²), Ворскла (421 км і 21 400 км²) і Самара (391 км і 23 180 км²). Всі вони лише незначно збільшують кількість води в Д.

Спад Д. між Києвом і гирлом Тясмину дуже слабий — 6 см на 1 км, далі він стає більший, бо Д. входить до Укр. кристалічного масиву. Д. перетинає його в південниковому напрямі на довж. 90 км між: Дніпропетровським і Запоріжжям. Д. пливе тут вузькою, до 100 м глибини, втятою долиною й утворює типовий Гранітовий краєвид (див. ЕУ І). Русло Д. звужується тут до 300—800 м, а нижче від останнього порога б. села Кічкасу, поблизу Запоріжжя, навіть до 175 м. маючи в твердому ґранітовому підкладі славнозвісні Дніпрові пороги; їх є 9, а дрібних, т. зв. забор, бл. 60. Спад ріки на порожистому відтинку дорівнював 50 см на 1 км, швидкість на терені порогів доходила винятково до 6 м на 1 сек. Із спорудженням греблі на Д. вище Запоріжжя в 1932 р. було зв’язане затоплення порогів і, тим самим, цілковита зміна краєвиду. Нині на місці залитих порогів є штучне озеро (ім. Леніна) з площею 320 км² див. (Дніпровська Гідроелектростанція).

На протязі сер. частини своєї течії Д. пливе через лісостепову (до Кременчука) і степову смугу. Число опадів тут менше, ніж у сточищі гор. Д. (З 550 мм на півн., до 400 б. Запоріжжя), ліс становить ледве 5%, притоки Д. маловодні; тому Д. тут не збільшує своїх водних запасів.

Нижче від Запоріжжя Д. входить у степову, суху (300—400 мм опадів) рівнину Причорноморського низу й повільно тече на півд. зах. до моря. Нижче від звуження русла Д. б. Кічкасу, напроти м. Запоріжжя, ділиться на 2 відноги, які обтікають великий скелястий ґранітовий острів Хортицю, кол. осідок Запор. Січі; ширина долини Д. тут 4 км. Далі долина Д. поширюється до 20 км, ріка тече багатьома відногами болотистою рівниною, яку на весні й під час літніх повеней заливає вода. Увесь терен цих плавнів укритий листяним лісом, очеретом, рогозою, заливними луками, озерами й болотами. Найбільші плавні простягаються між Д. і його лівобічною притокою Конкою — т. зв. Великий Луг (шир. до 20 км, довж. до 60 км), відділений вузькою смугою плавнів поблизу м. Никополя від другого широкого комплексу Базавлуцьких плавнів. Нижче від м. Базавлука долина Д. знову звужується, ширина заплавини становить 3—7 км, а при впадінні Д. до лиману — до 10 км. До м. Кахівки обидва береги Д. високі (б. Никополя 80 м), від Кахівки лівий — низький. Долина Д. вище від Кахівки зазнала змін після спорудження другої великої греблі на Д. б. Кахівки й виникнення великого Кахівського водоймища (2 300 км²), яке залило увесь простір плавнів.

Нижче від Кахівки (106 км від Дніпрового лиману) починається гирлова частина Д. Ріка тече тут на своїх грубих (до 70 м) алювіяльних відкладах, посталих у висліді опускання в четвертинному періоді прибережної смуги Причорноморського низу, що також спричинило залиття гирла Д. (й ін. чорноморських рік) і створення лиманів та заболочення плавнів. Починаючи від Херсону (32 км від лиману), Д. поділяється на відноги й утворює велику дельту (350 км²) з безліччю острівців та озер; бл. 2/3 дельти займають плавні, 1/3 — води. Д. вливається в Дніпрово-Бозький лиман (див. також: мал. 46 в ЕУ І) кількома мілкими гирлами; найважливіші з них Збурівське, Кізилмицьке і Бокач або Рвач; поглиблення останнього дає можливість морським пароплавам доходити до Херсону. До дол. Д. вливаються невеликі степові річки: Конка, Базавлук, Білозерка і більша р. Інгулець (довж:. — 551 км, сточище — 14 870 км²).

Д., як і всі його притоки, рівнинна ріка із малим спадом: пересічно 11 см на 1 км, себто 0,00011%. Більший спад, як це видно з поздовжнього профілю долини (див. мал.), позначається при джерелах (0,00062) і на порожистій частині (бл. 0,0005), в гор. і сер. течії він утримується в межах 0,00007—0,00009; спад нижнього Д. — 0,000045, себто 45 мм на 1 км. Швидкість течії Д. залежить від спаду і водостану; на порогах вона досягала 5 м на сек. й більше, в дол. Д. майже непомітна, а. в сер. і гор. течії становить бл. 1,5 м на сек.

Водостан Д. Майже вся вода, що її несе Д., атмосферного походження; вона доходить до Д., стікаючи по поверхні чи підземними струмками, виходячи на поверхню джерелами, звичайно в долинах рік. У сточищі Д. випадає пересічно 235 км³ атмосферної води на рік; із цієї кількости-до моря Д. доносить ледве 52 км³, себто кругле 22%, а 78% суми опадів випаровує. В сточищі гор. Д. до Києва (336 000 км²) випаровує 75% опадів (див. діяграма в ЕУ І, стор. 94), в сточищі сер. Д. (124 000 км²) — 87% у сточищі дол. Д. — понад 90%. Основним джерелом водопостачання для Д. є сніжний покрив, на другому місці — Грунтові води, на третьому — дощові води. В гор. частині сточища бл. 50% Дніпрових вод походить із талих вод, 1/4 з дощових, 1/4 з ґрунтових; з посуванням по течії Д. вниз зменшується частка дощових вод, а збільшуються частки талих і, особливо, ґрунтових (для сер. течії — 33%, для дол. — 42%). Отже, найбільший відсоток води (55—57% річної кількости) стікає у весняні місяці (березень—травень), коли тануть сніги, найменший — взимку (12°/о), коли звичайною формою опадів є сніг, що лежить до весни, і ріки живляться підземними водами; на літо (червень—серпень) припадає 17—21% річного стоку, на осінь (вересень—листопад) — 12—14%. Відхилення від цих пересічних даних бувають досить великі, напр., весняний стік води в Києві коливається в різні роки, становлячи від 46 до 78% річного стоку. Гол. масу води, яка тече в море, постачає Дніпрові гор. сточище вище від Києва, зокрема гор. Д. з Березиною й Сожем 35%, Прип’ять 26% і Десна 21%. Таким чином режим стоку Д. формується в сточищі гор. Д., в лісовій смузі, і далі Д. вже не збагачується на воду. Отже, коли б. Києва рікою стікає пересічно 1380 м³/сек. (в Лоєві на кордоні України перед впадінням Десни й Прип’яті — 590, в Білорусі вище гирла Березини — ледве 210), то дальший зріст стоку повільний (б. Кременчука 1480 м³/сек., при гирлі 1670 м³/сек.). Найбільший переплив припадає на весняні місяці — пересічно б. Києва 7000 м³/сек., під час великої повені на весні 1931 перепливало навіть 23 100 м³/сек. Залежно від величини стоку, але також від морфології русла й долини ріки міняється рівень води між зимовим маловоддям і весняним максимумом; він коливається в межах Білоруси від 2—5 до 8 м, в межах України від 2 до 5 м.

Взимку Д. замерзає звичайно після 20-денної температури нижче 0°Ц. Замерзання надходить з півночі, а скресання льодового покриву з півдня. Пересічний реченець появи льоду на ріці й скресання для окремих станцій: Київ 17.12. і 24.3, Черкаси 23.12 і 22.3, Запоріжжя 5.1. і 9.3, Херсон 3.1. і 3.3. Поступове замерзання з півночі і скресання з півдня до півночі — корисне тим, що на Д. затори криги та спричинені ними повені належать до рідких явищ. Великі весняні повені спричиняються наглим піднесенням температури в гор. сточищі ріки й великим напливом снігових вод, що не мають змоги протиснутися руслом і заливають річкову долину.

Водний режим Д. зазнав і далі зазнає досить великих змін під впливом будівництва водоймищ. Ріка перетворюється на ряд довгих штучних озер, відділених греблями й штучними водоспадами від природних відтинків ріки; побіч прориті капали з численними шлюзами. Водостан Д. під впливом водоймищ стає більш вирівняним — особливо підноситься під час найнижчого водостану влітку й взимку; нижче гребель скорочується час тривання льодового покриву (напр., нижче греблі Дніпрогесу на відтинку 30 км).

Завдяки малому спадові русла й відносно повільній течії, кількість завислих у воді Д. мінеральних часток невелика іі зменшується в міру просування вниз по течії; напр., пересічна річна кількість завислого у воді намулу б. Могилова 82 г на 1 м³ води, під Києвом 42,5 г на 1 м³. б. Верхньодніпровського зменшується до 27,5 г на 1 м³ (вплив Дніпровського водоймища), під Херсоном 13 г на 1 м³. Загалом є багато гумусових домішок. Найбільша каламутність води спостерігається під час весняних повеней. Пересічно протягом року б. Кременчука Д. транспортує 2 200 000 т завислих наносів. У воді Д. є небагато хем. речовин — кількість усіх мінеральних солей, розпущених у воді (кальційних солей, хлоридів та ін.) коливається пересічно між 200 і 250 мг на 1 л води; вода Д. м’яка. [І. Тесля]

Фауна Д. має, крім форм із великим геогр. поширенням, низку форм, характеристичних лише для Чорноморсько-Азовського басейну; в дельті Д. є форми морського походження, багато реліктових організмів. Загалом дол. Д. багатший на види риб (60—65), ніж Д. вище порогів (б. Києва 40—42). До складу іхтіофавни Д. належать перев. коропові; прохідні й півпрохідні риби (осетрові, оселедці, тараня й ін.), які раніше заходили високо по течії, після спорудження водоймищ б. Запоріжжя й Кахівки затримуються па греблі, а то й не виходять із дол. течії. В іхтіофавні водоймищ зникли типові річкові риби, і їх місце займають озерні форми: лящ (бл. 40% вилову), щука, сом, плітка, окунь. Дол. Д. важливий для рибного промислу тим, що в його плавнях відбувається масовий нерест ляща, судака й ін. пром. риб. Д. дає бл. 80% усієї виловленої в річках УССР риби — 78 000 — 110 000 центнерів на рік; найбільше значення має дол. Д., де з 1 км виловлюють пересічно 19 500 кг риби; у весняний період у виловах мають важливе значення прохідні й півпрохідні риби. Відсотковий склад риб у пром. ловах Д.: 16,3% — щука, 11,7 — лящ, 10,7 — густира, 8,8 — плітка, 4,4 — лин, 4,3 — верховодка, 3,0 — підуст. 2,9 — судак, 2,4 — червоноочка, нижче 2% — сом, в’язь, окунь й ін. [Е. Ж.]

Дніпровий шлях у минулому. Д. відомий був під назвою Бористен давнім грекам, згодом римлянам і вже тоді мав у своїй дол. частині, нижче порогів, значення водного шляху. Але ролю важливого шляху відіграв Д. за княжих часів, коли став основною складовою частиною варязького шляху, що в’язав Чорне й Балтицьке моря і вів до Візантії. Над Д. лежала столиця держави — Київ, на теренах, де сходилися важливі водні шляхи, над Д. або в його безпосередньому сусідстві, а також над його великими притоками лежали всі важливі міста, за винятком гал. і волинських, зокрема столиці князівств: Чернігів, Переяслав, Турів, з ін. міст над самим Дніпром — Любеч, Вишгород, Треполь, Заруб, Канів, Родня, при гирлі Д. Олеше. І після зайняття степів кочовиками в 10 в. найбільші зусилля Київської держави йшли в тому напрямі, щоб утримати в своїх руках Дніпровий шлях, єдину лінію, яка через зайняті кочовиками степи в’язала її з морем. Велике коліно Д. в степах продовжувало цей шлях, а Дніпрові пороги його особливо утруднювали. Але в 11 в. далеко від земель, які перебували під постійним впливом князів, лежали нижче порогів форпости Київської держави — Хортиця на Дніпровому острові й пристань Олеїне. Зміцнення кочовиків, з одного боку, і ослаблення Києва, з другого, були причиною того, що Дніпровий шлях ставав усе менш доступний і що від кін. 12 в. його функції став перебирати більше на зах. положений Дністровий шлях із столицею Гал. князівства — Галичем (див. Дністер). Завоювання України татарами положило кінець Дніпровому шляхові і значенню Дніпрових міст; опанування всього Д. лит. великим кн. Витовтом на поч. 15 в. мало короткотривалий характер.

Значення Д. відродилося в 16 і, гол., у 17 в., проте не як цілого, але на двох відтинках. Над дол. Д. глибоко в степах в цей час створена була Запор. Січ, зачаток другої Української Держави. Її осередок — Січ міняє своє місце, але вона лишається в р-ні Дніпрових плавнів. Д. був коз. шляхом у Чорне м., болота й плавні захищали Січ від татар і тур. галер. За Богдана Хмельницького Д. став гол. рікою коз. держави. В добу «руїни», коли держава Б. Хмельницького розпалася на Лівобережну і Правобережну з окремими гетьманами, війни між: претендентами, що намагалися об’єднати державу, раз-у-раз супроводилися переходами через Дніпро (зокрема походи Тетері, Брюховецького і Дорошенка в 1660-их рр.). Д. на дввгій лінії від Лоева до Кременчука (за винятком околиць Києва) став границею моск. і поль. сфери інтересів аж до 1793 р. В межах Лит.-Поль. держави мав комунікаційне значення гор. Д. і його правобічні притоки, зокрема Прип’ять, і Десна; транспорт, перез. лісових продуктів, був скерований на зах. і півн. зах. до Висли, Німака й Балтицького м. В 18 в., коли в Европі стали розуміти значення річкового транспорту, Д., ще за Польщі, сполучили каналами з ін. річковими системами: н 1765—68 рр. система Д. була сполучена із сточищем Німана каналом Оґінського, в 1775 р. закінчено спорудження Королівського канала, що в’язав Д. з Вислою (через Мухавець, притоку Бугу, з притокою Прип’яті Пиною); обидва канали були споруджені з приватної ініціятиви, щоб дати можливість транспортувати лісові багатства Полісся до балтицьких портів Данцігу й Клайпеди (Мемеля). На території Білоруси був збудований 1797 р. Березинський канал, що в’язав Д. із Зах. Двиною.

Дніпровий шлях у 19 — 20 в. В кін. 18 в. увесь Д. опинився в руках Рос. Імперії, і це помітно вплинуло на його значення як водного шляху. Від цього часу беруть початок спроби регуляції Д. і усунення порогів, щоб створити суцільний водний шлях. Але ці праці, як і більш ґрунтовні в 1843—54, не мали великого значення (докладніше див. Дніпрові пороги), а в другій пол. 19 в., коли вся увага була звернута на будівництво залізниць, і зовсім припинилися. Д. був і далі поділений на два відтинки: вище й нижче порогів. Транспорт на Д. відбувався до пол. 19 в. перев. на плотах (ліс) і на дерев’яних суднах (зерно). З 1857 р. бере початок пароплавство на Д. (перші спроби 1823 р.). В 20 в. знову почалися на Д. реґуляційні праці, що мали на меті зменшити природні труднощі для судноплавства, які постають із природного режиму: нестійкість русла, зокрема фарватера, зміна водостану, поділ на відноги, обміління та ін. На поч. 20 в. було закріплене річище Д. б. Києва, поглиблене його русло, очищене вище Дніпропетровського від забор і цим забезпечено глибину ріки на відтинку вище Києва до 0,8 м, між Києвом і порогами — до 1 м, нижче порогів — до 1,8 м, а нижче Кахівки — навіть до 4,2 м; був збудований порт у Києві і впорядковано ряд пристаней. Проекти затоплення порогів, створення гідроелектростанцій і з’єднання Д. судноплавними каналами з Двиною (шлях Херсон—Рига), Вислою (Київ—Данціґ) та Дінцем і Донецьким басейном не були реалізовані в наслідок війни 1914—18 рр. Не зміг реалізувати цих заходів і Департамент Водного Госп-ва новопосталої Укр. Держави, який ці проекти перебрав. Не зважаючи на недостатні регуляційні роботи, транспортове значення Д. перед першою світовою війною зросло. [...]

За той же час пересічна річна вартість вантажів, транспортованих Д., зросла із 162 000 000 карб. в 1888—92 рр. до 270 000 000 в 1908—12 рр. В 1912 р. перевезено 2 260 000 т вантажів, що давало 5% всерос. річкових перевозів і ледве 2% всього вантажообігу підрос. України; пасажирів перевезено 2 400 000. У вантажному русі вище порогів гол. місце займало дерево, що йшло в безлісний степ (його перевантажували на залізниці в Черкасах, Кременчуці й гол. в Дніпропетровському), в частині течії нижче порогів — насамперед збіжжя (у вантажообігу всього Д. 1913 р. дерево складало 55%, зерно 27%).

З 1917 р. рух на Д. сильно підупав: ч. пароплавів зменшилося в 1924 до 76, непароплавних суден — до 131, перевіз вантажів — до 300 000 т, пасажирів — до 1 700 000, пристані були знищені, русло Д., не чищене цілими роками, замулилося. Згодом рух вантажів піднісся: до 752 000 т в 1928 р., 2 018 000 т в 1930 р. і 2 960 000 т в 1932 (числа для всього басейну Д. на території УССР в межах 1938 р.).

Проблема Великого Дніпра. Дальший розвиток використання Д. зв’язаний із реалізацією проблем т. зв. Великого Дніпра, які теоретично були поставлені на поч. 20 в. Ці пляни передбачали здійснення цілого комплексу поєднаних між собою заходів: удосконалення вже існуючого водного транспорту, використання друго- та третьорядних приток, пов’язання Д. каналами з водними шляхами сусідніх басейнів, використання водної енергії для пром-сти і сіль. госп-ва, використання води Д. для наводнення й меліораційних цілей (див. також Водне господарство). Шляхом спорудження ряду гідровузлів мав бути утворений суцільний глибокий Дніпровий шлях із численними шлюзами, забезпечений водою по змозі рівномірно у всі пори року; надмір води на півн. мав бути переданий на посушливий південь, а здобутий у гідровузлах спад ріки використаний для електроенергії; одночасно з цим мало бути відводнене Полісся і наводнене посушливе півд. Подніпров’я. Першим етапом у реалізації проблеми Великого Дніпра було спорудження в 1927—32 нижче порогів, поблизу м. Запоріжжя, Дніпрогесу, затоплення порогів і створення електростанції з потужністю 558 000 квт, через що постав суцільний водний Дніпровий шлях і сильно збільшився вантажообіг: з 2 960 000 т в 1932 р. до 5 800 000 т у 1935 р. і бл. 10 000 000 т у 1940 р. (в усьому басейні Д. на території УССР у межах 1938 р.), або 2,5% всього вантажообігу УССР; в 1935 р. перевезено 4 800 000 пасажирів (3% всього пасажирського руху в УССР). Але сов. влада не реалізувала дальших етапів розбудови Великого Д., не провела іригаційних робіт на дол. Придніпров’ї й навіть не використала відповідно водної енергії ріки, бо через брак регуляційних робіт, надмірне винищення лісів і зменшення дрібних приватних водоймищ — селянських ставів і загат, які регулювали стік, вода до водоймищ Д. надходила нерівномірно впродовж року.

Після знищення споруд Дніпрогесу під час війни і їх реконструкції (1948) та збільшення потужности електростанції до 750 000 квт почався другий етап реалізації Великого Д., а саме в 1950—55 рр. збудовано другий гідровузол — Кахівський на дол. Д.; до складу його входять гребля й велике водоймище (2300 км², 19 мільярдів м³), електростанція з потужністю 312000 квт, ряд каналів для транспорту й іриґації. З цим етапом пов’язане створення безперервного водного шляху від моря до Дніпропетровського (730 км), вкритого шлюзами й приступного для великих кораблів. Надвишка води Кахівського гідровузла спричиниться до зрошення дол. Придніпров’я й Півн. Криму за допомогою півд.-укр. й півн. кримського каналів, широкої іригаційної мережі та водоймищ над р. Молочною (6 мільярдів м³) і ряду менших (див. також Водне господарство. Водоймища). 1958 запляновано розпочати будову канала від Кахівського водоймища до Кривого Рогу, що має забезпечити Криворіжжя технічною і питною водою. Будуються два дальші гідровузли на Д., менший Дніпродзержинський (водоймище 620 км², 2,5 мільярдів м³, потужність ГЕС — 250 000 квт) і потужний Кременчуцький (водоймище 2 520 км², 18 мільярдів м³, потужність ГЕС — 450 000 квт). Обидва вони, особливо Кременчуцький, дадуть змогу регулювати сплив весняних Дніпрових вод, збільшити виробництво всіх електростанцій нижче Кременчука і за допомогою шлюз продовжити судноплавство від моря до Кременчука (900 км). Під кін. 1950-их рр. має розпочатися спорудження Канівського й Київського гідровузлів, а згодом ряду менших гідростанцій на Д. вище від Києва й на його притоках на терені УССР, а також Білоруської ССР і РСФСР, аж по Дорогобуж, і пов’язані з цим меліораційні роботи на Поліссі. Проекти сполучити Д. з ін. річними системами далі плянування не пішли. Сюди належать проекти сполучити Д.: 1. з Донецьким басейном через р. Самару та її притоку Вовчу з Дінцем та його притокою Торець; далі на черзі було б сполучення з Доном і через канал Волга—Дін із системою Волги й Каспійським морем; 2. через Десну з Окою, отже з Волгою й Москвою; 3. з Вислою через Прип’ять і Буг шляхом реконструкції Дніпровсько-Бузького капала; 4. з Німаном шляхом реконструкції канала Огінського; 5. з Двиною через відновлення Березинського канала (шлях Херсон—Київ) і 6. продовження останнього шляху через Ловать, озеро Ільмень, Волхов і озеро Ладоґа до Неви, Ленінграду й Білого м. (через канал ім. Сталіна). Реалізація цих плянів пов’язала б Україну і Дніпровий шлях із Чорним, Озівським, Балтицьким, Каспійським і Білим морями і створила б із Києва потужний вузол водних шляхів.

Сучасний транспорт на Д. На Д. припадає половина всіх річних шляхів України і основна частина (бл. 60%) перевезення вантажів і ще більше — пасажирів. Нині вантажообіг у Дніпровому басейні н.п. трриторії УССР доходить мабуть до 30 млн. т (1912 р. — 12,3 млн. т). У зв’язку з госп. змінами і з створенням суцільного Дніпрового шляху змінився й характер вантажів. До революції перевозилися по Д. перев. дерево (55%) і збіжжя (27%), в 1940 р. на ці вантажі припадало лише 32% і 14%. Тепер у вантажообігу, крім дерева, відіграють ролю будів. матеріяли й цемент, нафтопродукти, кам’яне вугілля, залізна й манґанова руда, збіжжя, метали. Гол. порти Д. лежать на перехрестях із зал. вузлами. Найважливішим портом Д. є Київ (1/2 вантажообігу басейну), вузол водних шляхів (вгору і вниз по Д. й по великих його притоках — Прип’яті, Десні, Сожі) і важливий перевантажувальний вузол. Другим щодо ваги портом, одночасно річковим і морським, є Херсон, де перевантажують нафтові продукти з моря на Д., а дерево, манґанову руду, хліб і метали з Д. на море. Дніпропетровський порт є важливим для Донбасу; тут перевантажують лісові продукти з Д. залізницями в Донбас і приймають донецьке вугілля. В Черкасах перевантажують лісові продукти, сплавлені Д. до Одеси, в Кременчуці для Харкова й Миколаєва; в Запоріжжі вантажать дерево з гор. Д., нафтові продукти — з дол. Д., з Кривого Рогу — залізну руду, а відправляють вугілля, метали й сіль, які надходять з Донбасу. З ін. портів треба згадати Дніпродзержинське, Никопіль (манґанова руда), Кахівку тощо. [В. Кубійович]

Література: Максимович М. Днепр и его бассейн. К. 1901; Оппоков Е. Режим речного стока в бассейне верхнего Днепра до г. Киева, І—II. П. 1904—14; Рудницький С. Основи землезнання України. Л.—Ужгород 1924—26: Огиевский А. Режим стока Верхнего и Среднего Днепра. К. 1932: Артемьевский А. Исследование весеннего половодья на р. Днепре за период 1877—1931 гг. К. 1933; Воблий К. Проблема Великого Дніпра. Критика, І. Л. 1933; Шовгенів І. Водне господарство в басейні р. Дніпра на Україні. В. 1934; Кубійович В. Географія укр. і суміжних земель (розділи VII. XX). Кр.—Л. 1943; Сухомел Г. — Швець Г. Дніпро працює на комунізм. Наука і Життя, IV. 1956; див. також список літератури при ст. Водне господарство.