Дорошенко
Петро (162798), гетьман. Нар. в Чигирині, походив із старого коз. роду, внук гетьмана Михайла (див.). Добре освічений, Д. пройшов військ. і дипломатичну школу у гетьмана В. Хмельницького, який 1657 призначив його полк. прилуцьким. Був на стороні Виговського, у Тетері служив ген. осавулом, а згодом черкаським полк. В 1665, після знищення Дрозденка, став гетьманом Правобережної України. В боротьбі за Правобережну Україну Д. поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків і, заручившись тат. допомогою, знищив на Поділлі поль. відділ Маховського, а потім виступив проти Яна Собеського. Тим часом татари зрадили Д., бо на них напав кошовий І. Сірко, який не хотів визнати за гетьмана Д. Незабаром перед ним відкрилися нові перспективи: Лівобережжя підняло антимоск. повстання, і Д. зявився на лівому боці Дніпра, де, після вбивства Брюховецького, 8.6.1668 був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Але гетьманування Д. на Лівобережній Україні тривало недовго. Несподівано почався наступ поляків, і Д. мусів спішно повернутися на Правобережжя, щоб його обороняти. З цього скористалися противники Д. на Лівобережжі й вибрали призначеного Д. наказного гетьмана Д. Многогрішного гетьманом України. До того ж ворожі Д. запорожці висунули претендентом на гетьманську булаву Суховія, підтриманого Крим. татарами. Лівобережна Україна була втрачена.На поч. 1669 Д., за допомогою Сірка, що перейшов на його бік, вдалося розгромити Суховія і союзних із ним татар, але почалася боротьба з наступником Суховія уманським полк. М. Ханенком, льояльним супроти Польщі. Наказний гетьман Д. О. Гоголь цілий 1671 р. воював проти поляків і Ханенка. 1672 Д. вирушив у великий похід на Польщу, разом із тур. султаном Мохаммедом IV, і погромив Ханенка з його поль. помічниками. Похід скінчився взяттям Камянця. Польща мусіла зректися на користь Туреччини Поділля і коз. України, що ставала самостійною державою під протекторатом султана (Бучацький мир 5.10.1672).
Тим часом на Лівобережжі скинуто з гетьманства Д. Многогрішного і гетьманом поставлено І. Самойловича, що прагнув обєднати обидва боки Дніпра під своїм реґіментом. В 1674 р. почалася війна, і моск. воєвода кн. Г. Ромодановський разом із Самойловичем у червні 1674 обложили Д. в Чигирині. На прохання Д. йому на допомогу прийшов тур. везір Кара-Мустафа, і Самойлович із моск. військом зняли облогу. Правобережна Україна була повернута під владу Д. Але край був зруйнований, і населення не підтримало Д. Розчарований в тур. протекції, Д. рішив зректися гетьманства, і Сірко, від царського імени, прийняв від нього гетьманські клейноди. Але моск. сторона вимагала від Д. спеціяльної присяги на лівому березі Дніпра. Його знову у вересні 1676 обложили в Чигирині, і він після короткого бою 19.9.1676 здав гетьманат Самойловичу. Д. оселився в Сосниці, але незабаром був вивезений до Московщини, де перебував у почесному засланні, був воєводою у Вятці (167982), а згодом жив у дарованому йому царем с. Ярополчі Волоколамського повіту під Москвою, де й помер 9.11.1698.
Впертий і енергійний, Д. намагався скріпити Україну навіть союзом з Портою і Кримом, йдучи слідами Б. Хмельницького. Тур.-тат. допомога була потрібна, щоб утримати за собою Правобережжя. Д. ставив до партнерів високі умови, але і Польща, і Москва, від якої він вимагав при переговорах після 1667 протекції для всієї України (із Перемишлем, Галичем і Львовом), і Туреччина воліли дрібних претендентів, як Суховій чи Ханенко, які мали на увазі власні інтереси. Руїна 6070-их рр. стала трагедією цього визначного держ. діяча, що жив ідеалом незалежної України в її етногр. межах. [Б. Крупницький]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|