Перші звістки етногр. характеру про Україну походять з київського періоду; їх знаходимо у греко-візант. і араб. письменників, у літописах, у памТятниках письменства 11Ч13 вв., зокрема у виступах церк. проповідників проти дохрист. звичаїв і обрядів, пізніше в поль. хроніках. Літопис зберіг записи замовлянь, приповідки, відгуки дружинного епосу. лСлово о полку Ігореві╗ наскрізь пройняте духом укр. нар. поезії. З пол. 16 в. збереглася пісня про Штефана-Воєводу, записана в чес. граматиці Яна Благослава 1571 р. С. Сарницький, оповідаючи про війну з волохами (1506), згадує про укр. думи. Укр. голосіння зустрічаємо в поемі УRoxolaniaФ С. Кльоновича та у І. Менеціюса (1551). Багато старих записів пісенного матеріялу з 16Ч18 вв. із рукописних зб. та стародруків оголосили О. Потебня, П. Житецький, В. Перетц, М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, М. Возняк, П. Рулін та ін.

Багато етногр. матеріялу подають описи подорожів чужинців по Україні, про що інформує бібліографічний огляд В. Кордта лЧужоземні подорожі по Сх. Европі до 1700╗ (1926) та кн. В. Січинського лЧужинці про Україну╗ (1942).

В останні десятиліття 18 в. зТявилися перші праці з укр. Е. 1776 р. Г. Калиновський видав у Петербурзі велику працю лОписание свадебных украинских простонародних обрядов в Малой России и Слободской Украинской губернии╗. Багато етногр. матеріялів опубліковано в тогочасних журналах, зокрема в лТрудах Вольного Экономического Общества╗.

Піонером укр. Е. можна вважати поль. етнографа і археолога З. Доленґу-Ходаковського, що зібрав понад 2 000 нар. пісень та багато ін. етногр. матеріялу. Збіркою Доленґи широко скористався М. Максимович. З поляків займалися збиранням укр. етногр. матеріялу також Т. Чацький, 1. Любич-Чергнський (про весільні звичаї), з німців Ч Б, Гакет, Й. Рорер і С. Вредецький (в описах своїх подорожів по Зах. Укр. Землях). Ентузіястом укр. нар. поезії у росіян був кн. М. Цертелев, який видав зб. лОпыт собрания старинных малороссийских песен╗ (1819). В 30-их рр. 19 в. видано низку поважних збірок укр. нар. пісень. Першу велику систематичну зб. лМалороссийские песни╗ (1827) видав М. Максимович; пізніше ще три. М. Гоголь зібрав велику кількість укр. нар. пісень, які вийшли друком лише перед першою світовою війною. Харківський мовознавець І. Срезневський видав 6 кн. лЗапорожская Старина╗ (1833Ч38). П. Лукашевич видав зб. лМалороссийские и червонорусские народные думы и песни╗ (1836). Великі заслуги перед укр. Е. має славіст О Бодянський; він видав лНаські укр. казки╗ (1835).

Етногр. матеріяли в Галичині збирали і публікували М. Шашкевич (лРусалка Дністровая╗, 1837), Й. Лозинський (УRuskoje wesileФ, 1835) Я. Головацький (чотиритомова зб. лНародные песни Галицкой и Угорской Руси╗, 1878), І. Вагилевич й. ін.

В цей період багато зробили для укр. Е. такі поль. дослідники: Л. Ґолембйовський і В. Залєський, що 1833 р. видав у Львові УPiesni polskie i ruskie ludu GalicyjskiegoФ; Павлі Жеґота І. видав УPiesni ludu ruskiego w GalicyiФ (1840).

Великі заслуги в критичному опрацюванні етногр. матеріялу належать в 40Ч50-их рр. 19 в. М. Коетоліарову та П. Кулішеві. В 1843 р. вийшла критична праця Костомарова лОб историческом значении русской народной поэзии╗, пізніше лСлавянская мифология╗ (1847) і лИсторическое значение южнорусского народного песенного творчества╗ (1880). Визначне місце в історії укр. Е. посідає двотомова праця Куліша лЗаписки о Южной Руси╗ (1856Ч57), в якій вміщено не тільки записи текстів, але й біографії та характеристики кобзарів і оповідачів. В лОснові╗ (1861Ч62) містилися етногр. праці М. Номиса, А. Свидницького, П. Єфименка та ін. У статті Куліша лПогляд на усну словесність українську╗ (львівська лПравда╗ 1870) схарактеризовано погляди романтичного народництва на Е. (про методологічно-світоглядові напрями в укр. Е. див. ЕУ І, стор. 184Ч87).

В 50Ч60-их рр. 19 в. зТявляється ряд цінних праць з укр. Е.: лНародные южнорусские песни╗ А. Метлинського (1854), лВжинок рідного поля╗ М. Гатцука (1857), лОбычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян╗ М. Маркевича (1860), лСтаросветский бандуриста╗ М. Закревського (1860) та лБыт подолян╗ К. Шейковського (1860). Найвидатніша етногр. публікація цього часу Ч це зб. приказок М. Номиса (Симонова) лУкр. приказки, прислівТя та інше╗ (1864).

Новий етап в історії укр. Е. почався після створення у Києві 1872 р. Юго-Западного Отдела Императорского Русского Географического Общества. В цей час значно поширився обсяг етногр. роботи. Від окремих публікацій дослідники переходять до кодифікації етногр. матеріялів, до видання т. зв. корпусів. В наслідок плянового дослідження укр. території (1869Ч70) т-во зібрало велику кількість нового матеріялу, і в 1872 р. розпочато при найближчій участі П. Чубинського видавати лТруды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край╗, що в 7 великих томах, у 10 книжках (1872Ч77) становлять першу велику спробу кодексу етногр. матеріялів.

Праця Чубинського пожвавила дослідну діяльність таких учених, як В. Антонович, М. Драгоманов, Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Потебня, О. Русов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Найвидатнішим представником цієї групи вчених був М. Драгоманов, представник теорії запозичень і мандрівок тем і мотивів нар. творчости. Його численні наук. праці з укр. фолкльору зібрані в 4 т. лРозвідок╗ (1899Ч1907). Крім того, Драгоманов видав кілька збірок укр. нар. пісень (одну спільно з В. Антоновичем). І. Рудченко видав цінні зб. лНародные южнорусские сказки╗ (2 тт. 1869Ч70) і лЧумацкие народные песни╗ (1874) з монографією про чумацтво. М. Лисенко збирав мелодії нар. пісень і видав лЗбірник укр. пісень╗ (ІЧVII). Йому належить лХарактеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых Вересаем╗ (1874). Цінні праці про укр. нар. пісні, обряди та вірування написав О. Потебня: лО некоторых символах в народной поэзии╗ (1860), лО мифологическом значений обрядов и поверий╗ (1865), двотомова монументальна праця лОбъяснение малорусских и сродных народних песен╗ (1883Ч87) та багато ін. В працях Потебні застосовано мітологічну методу.

Етногр. праця не припинялася після закриття Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва та заборони укр. мови (1876). Матеріали друкувалися в ж. лКиевская Старина╗ (1882Ч1906), лСборниках Исторического Филологического Общества╗ в Харкові (1877Ч1922), в моск. ж. лЭтнографическое обозрение╗ (з 1889) і в ж. Етногр. Відділу Рос. Геогр. Т-ва лЖивая Старина╗ (1890Ч1916). Багато збірок зТявилося окремими виданнями, особливо в 90-их рр. 19 в. Значні заслуги в орг-ції етногр. дослідів та в їх публікуванні мали М. Сумцов (лКультурные переживания╗, 1889Ч90; лСовременная малорусская этнография╗, ІЧII, 1893Ч97; лМалюнки з життя укр. нар. слова╗, 1910) і Б. Грінченко. Сумцов почав свої досліди як прихильник мітологічної школи, але згодом перейшов до порівняльної методи, застосовуючи філол. засоби праці. Грінченко видав чотиритомову зб. матеріялів з Чернігівщини лЭтнографические материалы╗ (ІЧIII, 1895Ч99), лИз уст народа╗ (1900), бібліографічний показник лЛитература украинского фольклора 1777Ч1900╗ (1901). Цінний його лСловарь укр. мови╗ (ІЧIV тт., 1907Ч09), що містить багатий фолкльорний матеріял та нар. термінологію. Знавець нар. побуту І. Манжура дав двотомову працю лКазки, приказки, перекази, повірТя з Харківщини й Катеринославщини╗ (1890). М. Дикарів залишив один із найбагатших оглядів календарних обрядів лНар. календар Валуйського пов.╗ (1905). В кін. 19 і на поч. 20 в. зТявилося багато окремих збірок та розвідок з укр. Е.; їх автори і впорядники Ч X. Ящуржинський, М. Комаров, В. Ястребов, В. Милорадович, С. Венгжиновський, В. Охримович, О. Малинка, П. Іванов, В. Доманицький, В. Горленко, П. Литвинова-Бартош й ін. Окремо слід згадати етногр. матеріяли про запорожців, опубліковані в працях і збірниках Д. Яворницького лПо следам запорожцев╗ (1898) і лМалорусские народные песни╗ (1906) та Я. Новицького лМалорусская и запорожская старина╗ (1907). 1891 вийшла цінна праця О. Пипіна лЭтнография малорусская╗ як 3 т. лИстории русской этнографии╗.

1898 р. при НТШ утворено окрему Етнографічну Комісію, яка зібрала і опрацювала надзвичайно багатий етногр. матеріял, що публікувався у двох органах Комісії лЕтнографічному Збірнику╗ (з 1895Ч40 тт.) і в лМатеріялах до української етнології╗ (з 1899 р. Ч 22 тт.) та в ін. виданнях НТШ. Гол. ініціятором цієї праці був М. Грушевський. Діяльну участь у працях Етногр. Комісії брав Ф. Вовк, видавши розвідку про весільні звичаї і про похоронні обряди. Його найвидатніша праця лЭтнографические особенности укр. народа╗ вміщена в 2 т. зб. лУкраинский народ в его прошлом и настоящем╗ (1916). І. Франкові належить багатотомовий корпус лГал.-руські нар. приповідки╗, лСтудії над укр. нар. піснями╗ (1913) та ін. праці. Велику ролю в працях Комісії відігравав В. Гнатюк. Його гол. праця лЕтногр. матеріяли з Угор. Руси╗ (6 тт.). За ред. Гнатюка вийшло 22 тт. лЕтногр. Збірника╗, в якому вміщено колядки і щедрівки, нар. казки, нар. леґенди, гаївки та матеріяли похоронних звичаїв і обрядів. Етногр. Комісія була осередком праці старших і молодших етнографів. За ред. Ф. Колесси зТявилися лМелодії гаївок╗ (1909), лМелодії укр. нар. дум╗ (1910Ч13) та ін. праці. Колессі належать розвідки лРитміка укр. нар. пісень╗ (1906Ч07), лПро генезу укр. нар. дум╗ (1922) та ін. Видатні праці в ділянці Е. написав З. Куделя, м. ін. про короля Матвія в слов. усній словесності (1906) й ін.

Після революції 1917 р. із заснуванням у Києві УАН (1918) етногр. робота в 20-их рр. зосередилася при чотирьох закладах: Етнографічній Комісії, Музеї Антропології та Етнології ім. Ф. Вовка, Кабінеті Примітивної Культури та Кабінеті Муз. Фолкльору. Від 1925 р. за ред. А. Лободи і В. Петрова виходив журн. лЕтнографічний Вісник╗ (вийшло 10 книг). Комісія видала також збірники, присвячені чумацтву, лоцманам, цехам (П. Клименко), лКазки й оп. з Поділля╗ (1928), записані М. Левченком, лЗвенигородщина╗, за матеріялами С. Терещенкової. Київській Етногр. Комісії належить монументальне вид. лБібліографія літератури з укр. фолкльору╗ (1930) в опрацюванні О. Андрієвського (т. І до 1916 р.). В. Петрову належить велика кількість цінних наук. розвідок з укр. Е., надрукованих в лЕтногр. Віснику╗.

Музей ім. Ф. Вовка під керівництвом А. Онищука вивчав матеріяльну культуру. При Музеї було створено Етнографічне Товариство, яке видавало свій періодичний орган лЗаписки╗. Кабінет примітивної культури під головуванням М. Грушевського вивчав пережитки примітивної культури на Україні; від 1926 р. при Кабінеті виходив наук. щорічник лПервісне громадянство╗. Комісія іст. пісенности при Іст. Секції під керівництвом К. Грушевської видала опрацьовані нею два томи лУкр. народні думи. Корпус╗ (1927, 1931). Із видатних праць цього часу окремо треба відзначити найцінніший досі огляд укр. усної творчості від найдавніших часів, вміщений в І і IV тт. лІсторії укр. літератури╗ М. Грушевського (1923Ч27). К. Квітка видав два зб. укр. нар. пісень.

На поч. 30-их рр., у звТязку з посиленими сов. репресіями проти укр. культури, етногр. робота при УАН майже була припинена, і етногр. установи закриті. Згодом в 1936 р. засновано Ін-т Фолкльору, що видавав 1937Ч39 ж. лУкр. Фолкльор╗ (в 1939Ч41 під назвою лНар. творчісгь╗), підпорядкований завданням сов. культ. політики і позбавлений поважної наук. вартості.

В 1939 р. постав філіял Ін-ту Укр. Фолкльору АН УРСР у Львові та на базі кол. Етногр. Музею НТШ створено Укр. Держ. Музей етнографії і художнього промислу. Більшість зах.-укр. етнографів була включена до праці в сов. умовах. По 1944 р. етногр. досліди провадить відділ Е. Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР, який видає наук. записки лНародна творчість та етнографія╗ (до 1954 вийшли 3 тт.); з 1957 під тією ж: назвою зТявляється журн. (гол. ред. М. Рильський). Етногр. відділ провів кілька експедицій на Донбас, Криворіжжя, Закарпаття й ін., а співробітники Львівського Укр. Держ. Музею етнографії і художнього промислу Ч в села Львівської обл. в 1949 р., на Полісся в 1953 р. і ін. Музей видає неперіодично лМатеріяли з етнографії та художнього промислу╗ (2 випуски до 1956). В УССР тепер працюють над лАтласом матеріальної культури зах. областей УРСР╗. Статті і огляди з укр. Е. містить також ж. лСоветская Этнография╗ в Москві; 1956 зТявився солідний т. лВосточнославянского этнографического сборника╗, присвяченого матеріальній культурі росіян, українців і білорусинів. Не зважаючи на наявність кількох окремих інституцій і видань, можливості укр. Е. в УССР нині дуже обмежені порівняно до 1920-их і навіть дорев. років.

На еміграції в Празі продовжував свою етногр. роботу В. Щербаківський. У Німеччині при Укр. Наук. Ін-ті була постійна катедра укр. Е. й краєзнавства, ведена З. Кузелею. В серії праць Укр. Наук. Ін-ту зТявилися етногр. розвідки В. Петрова і П. Ковалева. 1946 УВУ опублікував працю В. Петрова про замовляння й голосіння. Статті з Е. пишуть З. Кузеля (Ж1952), Л. Білецький (Ж1955), В. Щербаківський (Ж1956), П. Одарченко, Я. Рудницький (про укр.-кан. фолкльор), С. Килимник й ін.

За останні 180 років укр. Е. пройшла довгий шлях розвитку і стала однією з найбагатших ділянок українознавства, охопивши всі прояви укр. нар. життя. (Докладніше про історію укр. Е. і літературу до неї див. ЕУ І, стор. 184Ч94). [П. Одарченко]