Етимологія, наука, що визначає походження слова і його споріднення з словами своєї і ін. мов на базі фонетичних законів (слово міст, можливо, споріднене з метати, первісно наметані через потік, рів балки). При етимологізуванні мовознавці користуються гіпотетично реконструйованими формами слів з давніших етапів розвитку даної мови, припускаючи існування періодів, коли споріднені мови творили одну прамову (для укр. мови такими прамовами приймаються прасловянська і праіндоевропейська; дехто припускає також існування праруської, або прасхідньословянської мови, проміжної між праслов. й укр.). При Е. укр. слова першим щаблем є знайти сучасний чи іст. (див. Історичний словник) відповідник в ін. слов., а далі індоевр. мовах. Гол. показником ідентичности служить згідність з фонетичним розвитком такого реконструйованого праслова в кожній з цих порівнюваних мов. Закони розвитку значення покищо не вкладені в такі точні формули, як закони звукового розвитку. В етранжизмах важливо вияснити, крім мови, з якої вони походять, ще й час і шлях їх появи та засади субституції звуків даної мови. Найдавніші спроби укр. Е. були будовані на випадковій зовн. подібності слів і були типові для часу до сер. 19 в. (напр., Беринда виводив слово церква від цар!). Наукова Е. починається з діяльністю О. Потебні. Його етимології будуються на суворій порівняльній методі й використовують широкий іст. і фолкльорний матеріял. Багато працювали над укр. Е. Г. Ільїнський, Р. Смаль-Стоцький (експресивні вирази, румунізми, германізми, угризми), О. Макарушка (тюркізми), Шелудько (германізми, румунізми). Етимологічного словника укр. мови ще немає; укр. матеріял притягався в етимологічних словниках ін. мов: слов. (Ф. Міклошіча 1886, Е. Бернекера 190813), рос. (Н. Горяєва 1896, А. Преображенського 191019, М. Фасмера 195358), поль. (А. Брюкнера 1927, Ф. Славського з 1952) і чес. (Й. Голуба і Ф. Конечного 1952, В. Махека 1957). Е. в добу барокко, а слідом за тим у давніх шкільних граматиках називали морфологію з фонетикою як протиставлення синтаксі. [О. Г. і Ю. Ш.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|