На укр. землях, завдяки їх відносно сприятливому госп. становищу, Г. до сов. часів не був таким частим, як, напр., в сусідній Росії. Однак, літ. пам�ятки княжої доби (повчення, �Києво-Печерський Патерик�, літописи) згадують про це суспільне лихо. Є також згадки про Г. у пізніші часи, але він мав здебільша місц. характер; областями, які часто терпіли від Г., перев. з 18 в., були степова Україна, Полісся й гірські околиці.

У 19 в. було кілька важких голодних рр. на Україні (1833�34, 1844�46, 1855 й ін.); в рос. губерніях було їх далеко більше (40). Недороди поч. 20 в. також викликали голодування в окремих областях; це загострило характер соц. заворушень селянства 1901�07, а також стимулювало еміґрацію за Урал і в Америку.

Допомогу голодуючим у Рос. Імперії організовували уряд, земства і філантропічні т-ва; однак царський уряд обмежував ініціятиву останніх, бо їх діяльність сприяла ширенню опозиційних настроїв. Уряд давав певним категоріям населення позички збіжжя на рахунок майбутнього врожаю.

На зах.-укр. землях, гол. на Закарпатті, в гірських р-нах існувало в 30-их рр. майже хронічне недоїдання, яке в 1930�31 рр. набрало характеру голодної катастрофи. Поль. і чехо-словацький уряди не дбали в достатній мірі за допомогу голодуючим. 1935 р. голодувало укр. населення півд. Басарабії в наслідок посухи; буковинські українці зорганізували йому допомогу.

Укр. землі в УССР пережили два великі Г., що коштували мільйонів людських жертв.

Голод 1921�22 рр. був спричинений неврожаєм і соц.-політ. повоєнними обставинами в УССР. 1921 р. в наслідок посухи на Україні зібрали тільки 35% звич. врожаю; найбільше потерпіли півд.-укр. губернії: Запорізька, Донецька, Катеринославська, Одеська й Миколаївська, в яких збір хліба був менший на 76% проти 1916 р. В рос. губерніях, гол. на Надволжі, катастрофа була ще більша. Реквізиція зерна в 1920 у формі т. зв. �разверстки� проходила жорстоко і виконувалася спец. військ. експедиціями й комнезамами. В 1921 р. на Україну накладений був непомірне важкий �продподаток�; при чому з 5 півд.-укр. губ. стягнено 18 000 000 пудів (на 54 000 000 збору).

В наслідок цього стану, на Україні восени 1921 почався Г. На 1.3.1922 в 5 укр. губерніях, офіційно визнаних голодуючими, голодувало 36% населення, себто 3 500 000 (найбільше в Запор, губ. � 78% і Миколаївській � 50%); в ін. губ. голодувало 500 000. В травні 1922 ця цифра майже подвоїлася. Смертність сильно підвищилася: в Катеринославській губ. на 1 000 меш. 1921�22 рр. померло 67 осіб (у Криму 79); можна припускати, що на Україні в наслідок цього Г. померло бл. 500 000 людей. При цьому ширилися пошесні хвороби, гол. поворотний, висипний і черевний тиф, а подекуди холера.

Сов. уряд організовував допомогу, але гол. увага була звернена на Г. у надволзьких р-нах. Допомогова діяльність на Україні провадилася перев. гром. і кооп. орг-ціями з притягненням до участи в ній позбавленого гром. прав духівництва. Під претекстом допомоги голодуючим сов. уряд конфіскував церк. цінності. Митр. В. Липківський випустив окреме звернення від УАПЦ в справі допомоги. У Львові діяв Крайовий Комітет Допомоги голодній Україні, подібні комітети постали на еміграції (Відень, Прага, Берлін) і Америці. З чужинецьких філантропічних установ допомагали: АРА, комісаріят Нансена, жид. �Джойнт� і чехо-словацький червоний хрест. З уповноваження Нансена капітан Квіслінґ на поч. 1922 об�їхав Україну і пізніше опублікував звіт про Г.

Голод в 1932�33 рр. був викликаний не природними, а політ, причинами. 1932 р. збір хліба на Україні був середній (140 600 000 центнерів, себто на 15500000 більше як 1928 р.), і загрози Г. не було. Він виник як заплянована сов. владою репресія проти селянства, що ставило опір колективізації (див. ЕУ І, стор. 152 і 551 та Колективізація). У зв�язку з посиленими реквізиціями (�заготівлями�) хліба 1930�32 рр. населення сіл голодувало вже на весні 1932. Але до нечуваної катастрофи дійшло в 1933, поки не був зібраний новий урожай. В пляні �хлібозаготовель� (м. ін. і для експорту за кордон та закупу машин для індустріялізації) засобами сов. терору в укр. селян-колгоспників і одноосібників � забрали увесь хліб. Сіль. населення лишилося без жадних засобів прожитку, а влада не організувала ніякого харчування для села. Г. захопив майже всю Україну, але до небувалих розмірів дійшов у півд. і сх. областях. Тільки незначний відсоток упривілейованих сіль. комуністів і службовців, для яких зорганізоване було харчове постачання, не зазнали жахіть Г. Міста і пром. р-ни менш потерпіли, бо для них була запроваджена карткова система.

Голодували гол. селяни; живились різними сурогатами; ширились недуги. Зареєстровані були випадки канібальства. Хто ще міг, тікали до міст, у Донбас, і на північ за харчами, але це було заборонене. Смертність від Г. була дуже висока; в деяких р-нах вона доходила до 18�20% усього населення. Число жертв Г. на Україні 1932�33 рр. визначають по-різному: максимальну цифру подають � 15% населення України, себто 4�5 000 000 (Д. Соловій, М. Приходько, В. Г. Чемберлен), 10% сіль. населення (К. Меннінґ). Остання оцінка � бл. 2 500 000 (В. Кубійович). Укр. населення голодувало і поза межами УССР, бо Г. у меншій, ніж на Україні, мірі був також на Передкавказзі, Курщині, в Криму, на дол. Волзі і в Казахстані, себто скрізь, де селянство чинило особливий опір колективізації.

Сов. влада цілком замовчувала організований нею Г. 1932�33 і не подавала населенню ніякої допомоги. Відомості про Г. дійшли на Захід, де зареаґували українці зах. земель і еміграція. Створені були допомогові комітети в Европі й за океаном, були надіслані меморіяли до Ліґи Націй, справу піднесли в бріт. парляменті; допомогову діяльність очолив кард. Т. Інніцер у Відні. Але сов. уряд відкинув пропозиції допомоги з-за кордону, твердячи, що інформації про Г. навмисне поширюють вороги Сов. Союзу, й інсценізував поїздку по СССР франц. радикала Е. Еріо, який писав пізніше про неправдивість звісток про Г. на Україні.

Під час другої світової війни важко голодувало населення укр. міст, особливо 1941�42 в окупованих містах сх. України, бо сов. армія при відступі знищила всі харчові запаси, а німці свідомо перешкоджали довозові продуктів. По війні 1946�47 також терпіли від Г. окремі обл. сх. України у зв�язку з повоєнним розкладом сіль. госп-ва і неврожаєм.

Поза тим, недоїдання або півголод є майже хронічним нещастям значної частини укр. населення по колгоспах.

Література: Тарасович Л. О голодании. К. 1907; О голоде, сборник. X. 1922; Арнаутов В. Голод и дети на Украине. X. 1922; Quisling V. La famine en Ukraine. Женева 1922; Герасимович І. Голод на Україні. Берлін 1922; Сова Г. Голод в Україні 1933 р. Мюнхен 1948; Soloviy D. The Golgotha of Ukraine. Нью-Йорк 1953; Вербицький М. Найбільший злочин Кремля; The black deeds of the Kremlin, a white book. Торонто 1953. [В. Маркусь]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]