Задунайська Січ, орг-ція укр. козаків, яка постала з досить значної частини запорожців, що після зруйнування Січі 1775 втекли на тур. територію й були поселені султаном в гирлах Дунаю в Добруджі. Запорожці попали незабаром в конфлікт з ін. емігрантами, нащадками кол. донських козаків, некрасовцями, які після повстання К. Булавина оселилися спочатку на Кубані, а потім на Дунаї. Запорожці, на наказ султана, мусіли пересунутися на лінію Сілістрія�Рущук, що викликало серед них невдоволення; значна їх частина (бл. 8000) в 1785 р. перейшла жити на австр. територію до Банату (між р. Тисою і Дунаєм), діставши право виборного устрою і плату за службу від австр. цісаря. Але вони не могли звикнути до бюрократизму і контролю цісарських урядовців і 1811�12 знову повернулися під тур. владу до Добруджі. Розбивши спільно із місц. січовиками некрасовців, вони поселилися на допливі Дунаю � Дунаївці, де оформилася, на зразок давньої, автономна З. С., хоч і в спрощених формах; існувало 38 куренів, влада виборного кошового тощо. Козаки займалися рибальством і підсобним хліборобством та були зобов�язані брати участь у воєнних операціях турків. Часто доводилося. брати участь у війнах проти христ. народів, що суперечило переконанню козаків. Одночасно рос. уряд неприхильне дивився на окрему коз. формацію поза його територією й почав закликати З. С. вступити до рос. формацій. 1828 під час рос.-тур. війни росіяни знайшли союзника в особі кошового отамана З. С. Й. Гладкого, який, забравши клейноди і військ. скарб, перейшов на рос. бік з невеликою групою прихильників (3500 козаків). В наслідок зради Гладкого турки ліквідували З. С. Розпорошені козаки вже не були в стані відновити організоване життя січ. громад. їх нащадки живуть ще нині в дельті Дунаю (див. Добруджа). З козаків Гладкого рос. уряд утворив т. зв. Озівське військо. [Б. К.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]