В колгоспах відомі 4 форми З. с.-г. п.: обов’язкові поставки, натуроплата машинно-тракторним станціям (МТС), держ. закупки та контрактація техн. культур. Крім цього, до заг. держ. фонду З. с.-г. п. здають свою продукцію також радгоспи й з держ. млинів надходить мірчук. З. с.-г. п. в УССР керує мін-во заготівель СССР, плани якого підлягають якнайсуворішому виконанню.

Після революції З. с.-г. р. провадилися методою «продрозкладки» (див. Воєнний комунізм). За постановою уряду УССР від 11.2.1919, селянам мало залишатися насіння та по 14,5 пудів хліба на душу на рік, а вся решта забиралася безплатно державою. В 1921 «продрозкладка» була замінена «продподатком» (див. НЕП), а з 1924 З. с.-г. п. провадилися через вільний ринок, у 1927 заведено систему контрактації, за якою селяни складали договір на постачання продуктів державі в заміну за пром. товари. З колективізацією в 1929—32 заведено примусові хлібоздачі по нормах, встановлюваних у Москві для республік в цілому. Так з врожаю в 18,3 млн. т 1931 в УССР було забрано 7,0 млн. т, а з фактичного врожаю 1932 в 13,2 млн. т за планом мало бути забрано 6,6 млн. т, в наслідок чого був голод (див. також ЕУ І, стор. 551). Від 19.1.1933 заведено обов’язкові поставки с.-г. продуктів державі за нормами, встановлюваними більш раціонально. В 1933—34 в УССР норма обов’язкових поставок зерна була 3,1 центнерів з 1 га планового посіву в колгоспах, що не обслуговуються МТС, і по 2,5 центнерів для тих, що обслуговуються МТС. В 1935 р. обидві норми були відповідно 2,4 і 2,3 центнерів, а протягом 1936—40 незмінне 2,4 і 2,0 центнери. З 1.6.1940 обов’язкові поставки в УССР стали нараховуватися з гектара ріллі або оброблюваної землі. Норми хлібопоставок були диференційовані по р-нах: від 20 до 210 кг з 1 га, сер. для 520 р-нів УССР — 137 кг з 1 га. Ці норми проіснували до 1953, а далі, з незначними змінами, до 1958.

Натуроплата за роботи МТС була заведена в 1933 в розмірі 20% врожаю. В 1934—38 вона була знижена в сер. до 125 кг з 1 га зернових. Протягом 1939—53 натуроплата залежала від урожайности та виду робіт і дорівнювала в сер. по 185 кг зерна з 1 га. Впродовж 1954—57 натуроплата встановлювалася незалежно від урожаю в сер. розмірі 220 кг зерна з 1 га.

Розмір усіх держ. заготівель зерна по Україні в сер. на рік за вказані періоди був такий:

1920—25 — 1,4 млн. т 1926—30 — 5,1 млн. т 1931—35 — 5,9 млн. т 1936—10 — 6,0 млн. т 1946—50 — 5,9 млн. т 1951—55 — 6,3 млн. т 1957 — 6,6 млн. т

Так само, як хліб, заготовлялися майже всі інші с.-г. продукти. Протягом 1940—57 колгоспи УССР мусіли здавати по 4,5 кг м’яса державі на 1 га наявної землі на рік. Колгоспники мусіли здавати впродовж 1940—56 по 32—36 кг м’яса на двір, залежно від р-ну, але незалежно від того, чи є в дворі худоба, чи немає. Обов’язкові норми поставок молока державі протягом 1933—40 становили 470 л від колгоспної та 110 л від приватної корови. Впродовж 1941—57 колгоспи УССР мусіли здавати від 16 до 30 л молока від 1 га землі, залежно від р-ну, але незалежно від наявної кількости корів. Колгоспники в цей час мусіли здавати по 176 л молока на корову. Понад обов’язкові поставки держава ще змушувала різними засобами продавати їй продукцію за дещо підвищеними цінами через систему т. зв. децентралізованих заготівель або держ. закупок.

Усі держ. заготівлі м’яса по УССР зросли з 524 000 т у 1940 до 1,1 млн. т у 1957; молока, відповідно з 1,1 млн. т до 4,5 млн. т. В 1957 заготовлено 1,2 млр. штук яєць, 1,5 млн. т картоплі, 1,4 млн. т овочів, 12400 т льняного сім’я і т. ін.

З. с.-г. п. держава оплачує за монополістичне низькими цінами (див. Ціни). Сер. колгоспні заготівельні ціни в УССР, незмінні впродовж вказаних періодів (в карбованцях за центнер), були такі: [...]

Платячи такі низькі ціни, держава визискувала колгоспи. Заготовлені продукти вона потім перепродувала споживачам по високих монополістичних цінах, визискуючи таким чином і їх. Нечувано високі 1000-відсоткові зиски з цієї легальної спекуляції (див. ЕУ І, стор. 1126) поступали в держ. скарбницю СССР у формі податку з обігу (див. Податки) і використовувалися далі для індустріялізації, озброєння та утримання бюрократії.

Примусова система З. с.-г. п. гальмувала розвиток сіль. госп.-ва, вбивала в колгоспників ініціативу та бажання працювати. Нераціональний розподіл норм поставок та натуроплати призводив до того, що одні колгоспи штучно багатіли, а інші постійно були в злиднях. Руйнувалося також присадибне госп-во колгоспників. Такий стан призвів до того, що з 1.1.1958 було скасовано усі обов’язкові поставки з присадибних ділянок. Потім, 1.3.1958, з реформою МТС, була скасована натуроплата, а 1.7.1958 значно зреформовано й обов’язкові поставки. Усі форми колгоспних З. с.-г. п. було об’єднано в держ. закупки, які, однак, залишилися примусовими. Закупні ціни підвищено, проте монополістичний зиск держави з перепродажу З. с.-г. п. залишається дуже високим. З. с.-г. п. фактично перетворилися на ренту, яку колгоспи платять державі за користування держ. землею.

Література: На фронте с.-х. заготовок, журн. 1929—35; Важнейшие решения по сельскому хозяйству. М. 1935, 1939, 1948; Посібник по сіль. госп-ву. X. 1946; В помощь председателю колхоза. М. 1955; Моисеев М. Экономические основы государственных заготовок сельско-хозяйственных продуктов. М. 1955. [В. Голубничий]