До 1914 р. розвиток залізниць на укр. землях під Росією був інакший, ніж під Австро-Угорщиною. Першу залізницю на Центр. і Сх. Укр. Землях збудовано 1865 р.; це залізниця з Одеси до Балти, в 1868—70 рр. продовжена, з одного боку, на сх., до Кременчука, з другого — на півн. до Києва і Москви. Призначенням цієї залізниці, як і ін., згодом збудованих, було сполучити центри Рос. Імперії з Україною, зокрема з Чорним м., і улегшити вивіз зерна та ін. с.-г. продуктів, згодом також вугілля і руд. До цих залізниць, збудованих у 1870-их рр., належали: маґістраля Москва—Вороніж—Ростов (положена лише на пограниччі укр. етногр. території), яку згодом продовжено на Кавказ до Владикавказу; Москва—Курськ—Харків—Лозова, звідки одне рам’я йшло через Запоріжжя до Севастополя, друге до Ростова; Харків—Знаменка—Миколаїв; залізниці Київ—Ковель—Берестя—Граєво (на кордоні з Німеччиною) і Ромен—Лібава; що улегшували вивіз укр. збіжжя до балтицьких портів; кілька залізниць, які пов’язали Центр. і Сх. Укр. Землі з давніше вже розбудованою мережею залізниць в Австро-Угорщині й Румунії. В 1870-их рр. побудовано перші залізниці Донбасу, а в 1884 сполучено Донбас з Кривим Рогом (Катерининська залізниця). Згодом цю мережу колій доповнено зміцненням зв’язку запілля з морем і з Донбасом, прокладенням перших залізниць на болотах Полісся та будовою стратегічних ліній на Підляшші. Взагалі до 1914 збудовано на всіх укр. землях в Росії бл. 16 000 км залізниць, себто 2,9 км на 100 км² і 3,7 км на 10 000 мешк.

Значно густішу мережу залізниць мали укр. землі в Австро-Угорщині. Важливим зал. вузлом став тут Львів. 1861 р. він був сполучений з Краковом і Віднем, згодом побудовано залізницю до Чернівців і Румунії та до Бродів і Підволочиськ, де їх незабаром пов’язано з залізницями на Центр. і Сх. Землях. В 1870-их рр. вперше сполучено Галичину з Закарпаттям і побудовано підкарп. залізницю Хирів—Стрий—Станиславів—Гусятин; згодом зал. мережу Галичини, Закарпаття й Буковини сильно поширено, так що в 1914 р. вона мала 3700 км, себто 4,9 км на 100 км² і 6,0 км на 10 000 мешк.

Разом 1914 р. зал. мережа на всіх укр. землях становила 19 700 км, в тому ч. на території сучасної УССР — 15 610 км. На території Австро-Угорщини це були майже виключно держ. залізниці, на укр. землях Росії 30% залізниць були в приватному посіданні. З техн. погляду залізниці Центр. і Сх. Земель мали багато недоліків, що виявилося зокрема під час першої світової війни, коли вони не були спроможні забезпечити потреб фронту і запілля.

В роки першої світової війни із стратегічних міркувань збудовано низку нових колій, зокрема в прикордонних смугах. Під час революції і визвольних змагань на залізницях панував повний хаос, з якого вони стали підноситися лише в 1920-их рр.

Між двома світовими війнами розбудовано дещо мережу залізниць, зокрема на Центр. і Сх. Землях, де побудовано бл. 4000 км нових колій, здебільша в Донбасі, Дніпровському пром. р-ні і на Криворіжжі; ці лінії були заплановані перев. ще до війни. Найважливіші з новопобудованих були: Харків—Дніпропетровське—Херсон, що зв’язує Придніпров’я з Харковом і морем; маґістраль Москва—Донбас через Валуйки, доповнена лінією Красний Лиман—Куп’янка; на Поліссі збудовано лінію Чернігів—Овруч з розгалуженням на півн. до Гомеля й ін. В той час на гол. залізницях УССР відбулася реконструкція: будова подвійних колій на деяких дільницях, автоматичне блокування, централізація, перебудова зал. вузлів, насичення новими локомотивами та вагонами. Замість паротягів старої конструкції Э, Щ та О, були побудовані більше потужні та модерні паротяги ФД, СО, ИС. Ці та Ін. міроприємства дали змогу збільшити перевіз вантажів з 61,7 млн т в 1913 р. до 200 млн в 1940 р., а ч. пасажирів з 49 млн до 243.

Друга світова війна спричинила колосальне знищення залізниць (тільки на основних п’ятьох залізницях було зруйновано понад 9200 км колій, висаджено в повітря понад 2 000 мостів), і лише в 1948 р. транспорт повернувся до стану 1940. Нових залізниць по війні не побудовано, натомість деякі дільниці, гол. в Галичині, знято з ужитку (див. карту), дуже слабо посувається електрифікація залізниць (донині з важливіших лише лінія Запоріжжя—Кривий Ріг; у плані: магістраля Курськ—Харків—Донбас, лінія Ясиновата—П’ятихатки та приміські залізниці харківського та київського вузлів).

Сучасна зал. мережа в межах УССР має 20 650 км довж. (на всіх укр. землях бл. 26 000), крім того, під’їзні шляхи пром. підприємств мають 14 700 км. Густота залізниць виявляє на 1000 км², — 34,4 км, на 10 000 мешк. — 5 км. Залізниці України складають бл. 17% зал. мережі всього СССР (територія лише 2,5%). Найгустішу мережу залізниць мають Донбас та Криворіжжя (6,5 км на 100 км²) і Галичина з Закарпаттям (5,2), найслабшу Півд. Україна (2,3) та Передкавказзя.

Далеко сильніше від росту мережі залізниць зріс обіг і перевіз вантажів та пасажирів, як це видно з таблиці (див. стор. 734).

В 1955 р. на залізницях України вантажено за добу 42 000 вагонів, тоді як 1913 р. тільки 10700, 1934 — 18600. Сер. вантажонасичення на 1 км становило в 1955 р. 8,1 млн тонно-кілометрів. На залізниці України припадає 27% вантажних перевозів залізниць СССР (35%!) навантаження вугілля, 38,5% чорних металів, 20,5% хліба) і 16% перевозів пасажирів.

В першій фазі розвитку З. т. укр. залізниці перевозили перев. збіжжя, нині — гол. вугілля (37%) перевезеної маси), руди й метали (25%), будів. матеріали (15%), ліс. (4%) та нафтові продукти (3;) і збіжжя (3,5;).

Зал. шляхи пролягають на Україні у двох напрямах: південниковому і рівнобіжниковому. Перші сполучають Україну з морем і проходять через різні природні смуги, отже вони є шляхами виміни продуктів ліс. і степ. смуги; це одночасно великі транзитні шляхи, які в’яжуть глибину Сх. Европи з Чорним м. Цими шляхами приходить з півночі дерево, а відходить вугілля, руда, збіжжя, почасти також цукор. Рівнобіжникові шляхи, крім внутр. укр. значення, зв’язують Україну з Зах. Европою і з Сходом — Донщиною, Поволжям і Передкавказзям; найбільше значення мають з них ті, що сполучують Донбас з Кривим Рогом; відправляють ними насамперед вугілля і руду, прибуває нафта і ліс. продукти.

З госп. погляду найважливіші ті залізниці, що виходять з Донбасу, бо він є найважливішим зал. вузлом України (на півн. до Москви, на півн.-зах. до Ленінграду, Білоруси та Надбалтицьких країн, на сх. на Поволжя, на півд. до Озівського м., на зах. до Криворіжжя й далі. Вони виявляють найбільший вантажообіг, який сягає в окремих випадках до 40 мли тонно-кілометрів і більше. Крім залізниць Донбасу, більше екон. значення мас харківський, на другому місці львівський і київський вузли і такі залізниці, як Київ—Жмеринка—Одеса, Львів—Вапнярка—Одеса, Київ—Жмеринка—Львів—Чоп. Вони мають і найбільший пасажирський рух. (Докладніше див. карту і ЕУ І, стор. 1099—1100).

Залізниці України підлягають союзному мін-ву шляхів у Москві, якому підпорядковані управління окремих залізниць (на території УССР — Донецька, Львівська. Московсько-київська, Одеська, Південна, Південно-Західня, Сталінська). 1956 р. на З. т. працювало 403 000 робітників і службовців (4,4% всього числа). Кадри для З. т. готують високі школи, передусім Ін-т Інженерів Зал. Транспорту в Дніпропетровському і Харкові, технікуми і зал. школи.

Потужна транспортна промисловість постачає З. т. паротяги, теплотяги (великі зав. в Луганському і Харкові) і вагони (Крюків, Дніпродзержинське, Дарниця); паротягоремонтні зав. є у Львові, Києві, Дніпропетровському, Полтаві, Запоріжжі, Конотопі, Ізюмі, Харкові й ін.; вагоноремонтні зав. — в Києві, Львові, Харкові, Одесі, Попасній, Станиславові та ін.

Література: Кубійович В. Атлас України й сумежних країв (карти 47—50). Л. 1937; Кубійович В. Географія укр. і сумежних земель. Л. 1943; Хачатуров Т. Железнодорожный транспорт СССР. М. 1952; Транспорт и связь СССР. Статистический сборник. М. 1957; Украинская ССР, Институт Экономики, АН УССР. М. 1957. [В. Кубійоович, А. Лебідь]