В 13 в., після занепаду Київ. держави і спустошення України татарами, війгьк.-політ. осередок пересунувся на зах.-укр. землі. Для охорони й відбудови Гал.-Волинської Держави князі (гол. Данило) відновлюють і будують численні городи-3. (Данилів, Львів, Холм, Володимир, Луцьке, Крем’янець й ін.), які згодом, на вимогу татар, самі нищать.

Будівництво 3. поширилося в кін. 14 в., коли укр. землі ввійшли до складу Лит. і Поль. держав. Литва, бажаючи посунути колонізацію до Чорного м., перебрала на себе боротьбу з татарами. Базою боротьби (як наступу, так і оборони) були 3. їх відновлювала й будувала держава або окремі маґнати (Чарторийські, Острозькі й ін.) в стратегічно та екон. важливих пунктах країни. Для охорони чорноморського узбережжя і митних комор на півдні В. кн. Витовт побудував велику систему 3. (Каравул, Білгород, Чорногород, Хаджібей тощо), де осаджував бояр з обов’язком військ, служби. По смерті Витовта (1430) колонізація на півд. землі й півд. степові 3. занепали, а оборонна лінія пересунулася на півн. Посилені напади крим. татар, скріплених турецьким протекторатом в кін. 15 в., приневолюють державу відновлювати старі й будувати нові 3., заміняти дерев’яні будови кам’яними та вживати в них нові типи зброї.

3. будували не тільки на передових лініях небезпеки на Подніпров’ї (Київ, Канів, Черкаси) і Поділлі (Бар, Межибіж, Чорнокозинці, Сатанів, Жванець, Пилява, Зіньків, Летичів, Ямпіль, Сутківці, Брацлав, Вінниця), але й в глибині країни, в Галичині й на Волині. Лінію Дністра перед турками боронив Кам’янець Подільський, найсильніша фортеця Польщі й України (з тур. боку Хотин).

3. будовано в малоприступних місцях — на окремих крутих горах (Крем’янець, Київ, Львів, Галич, Чигирин й ін.), у меандрах річок (Дубно, Луцьке, Бережани й ін.) чи на островах або між багнами. Як будів. матеріял вживано дерево (Вінниця, Чорнобиль, Путивль, Овруч, Житомир, Звенигород, Брацлав, Черкаси й ін.) і рідше камінь (Крем’янець, Львів, Холм та ін.). Дерев’яні 3. оточували потужними стінами, які складалися з окремих зрубів (городень, клітей), густо вкритих глиною для охорони від пожежі. Вгорі на стінах був критий поміст (блянкування) з парапетом, що мав бійниці. На кутах стін були вежі, перев. зрублені з брусів, для вартових і для захисту підступів і входу до 3. Іноді на рівнині 3. оточувано ровом з водою, коли під 3. не було річки; через рів до брами вів звідний міст. Осередком 3. був двір або палац, часто з великою бойовою вежею. Там було житло князя чи магната, приміщення для залоги, стайні, комори для зброї й запасу харчів, в’язниця, підземні льохи та колодязь на випадок облоги. Звичайно був і таємний хід поза мури 3. Серед замкового двору була церква, а попід стінами комори, куди міщани з «підзамчя» зносили свої пожитки, ховаючись від ворога й допомагаючи в обороні.

Коз. 3. були перев. дерев’яні. Вони складалися з сильнішого замка і слабіших укріплень (дерев’яні башти, ворота, частоколи, паркани). Найбільше постало їх за Хмельниччини.

Кам’яні 3. складалися з зовн. мурів і башт та внутр. будинків. Старі 3. мали багато башт (Кам’янець — 11, Язлівець — 8), які служили за арсенали на зброю і комори на майно, пізніше башти ставилися тільки на рогах мурів. Башти були чотирикутні (Холм) або круглі (Кам’янець), а в 16—17 вв. п’ятикутні (Чортків). До 3. вели оборонні подвійні ворота (перев. в башті), виковані з заліза або витесані з дубини, і малі хвіртки для випадів на ворога. Ін. споруди були ті самі, що в дерев’яних 3.

Плян як дерев’яних, так і кам’яних 3. залежав від площі, де ставилися укріплення. Тому старі 3. (Кам’янець на Поділлі, Теребовля, Бучач) мають неправильний плян, як городи княжих часів. Щойно в 16—17 вв. з’являються 3. з формою правильного п’ятикутника (Бережани, Броди, Чортків, Сатанів, Жванець, Кодак).

Утримування 3. в придатному до оборони стані вимагало багато коштів, їх не завжди давала центр, влада, а місц. маґнати й населення не були спроможні утримувати військ, залоги та потрібний стан озброєння. Тому багато 3. на Правобережжі в 16 в. становили тільки слабо захищені притулки для людности. В кращому стані були 3. Подніпров’я де перебувало постійно 50—100 осіб залоги, яка мала по кілька гармат. Крім замкової залоги, була ще т. зв. «польна», себто люди-сторожі, які несли розвідчу службу поза 3., на шляхах і повідомляли населення про небезпеку.

Архітектура З.-городів старокняжої доби слабо досліджена. Дерев’яні 3. 14—17 вв. будували перев. майстрі, які продовжували й розвивали традицію дерев’яного оборонного будівництва старокняжої доби. У Чорнобилі великий замковий ансамбль (рублені оборонні стіни, башти, будинки, церкви й ін.) збудував 1548 р. майстер Заморенко; майстер І. Слушка 1548 вибудував великий замок на Киселівці в Києві; замок в Острі — майстер Шутковський.

З численних укр. кам’яних 3. збереглися, здебільша в руїнах, 3. в Луцькому, Дубні, Острозі, Межиріччі Острозькому, Крем’янці, Кам’янці Подільському, Ужгороді, Мукачеві та багато ін.; вони дозволяють відтворити тип княжих 3., де готика панувала ще в 16 в., сполучаючися часто з формами ренесансу. Таких перероблень зазнали 3. в Луцькому (1541, перебудований Лукою з Пряшева), Острозі, Дубні, Межиріччі, старий замок у Кам’янці Подільському (14—16 в., перебудований у 17—18 в) й ін.

В добу ренесансу (16—17 в.) постали величаві магнатські резиденції — 3. в Ліську (Кмітів), Красичині (Красіцьких), Бережанах (Сєнявських), Тернополі (Тарновських), Олеську (Даниловичів), Жовкві (Жолкевських), Старім Селі (Острозьких) й ін.

З 17 в. залишилися оборонні 3. й палаци в Підгірцях, Збаражі, Бродах, Золочеві, Станиславові й ін. як нечисленні зразки зах.-евр. барокко.

18 в. позначається занепадом З.-фортець (нова військ, техніка, припинення тат.-тур. нападів) і розбудовою маґнатських палаців, які служили виключно за житло. (Див. окремі міста.)

Окремо треба згадати 3., будовані ґенуезцями в Криму для захисту їх колоній в сер. 14 в. З них найкраще збереглися руїни 3. в Судаку (1345—1414) і Теодосії (1348), а на дол. Подніпров’ї Аккерман і Бендери. Ці останні перебрали турки, коли заволоділи півн. узбережжям Чорного м.; тоді тут постають т. зв. тур. 3. (Хотин, Бендери, Аккерман, Очаків), а згодом тур. фортеці на дол. Дніпрі, на чолі з Казикерменом.

Література: Сведерский В. Памятники старинной архитектуры в Подольской губернии. П. 1916; Сіцінський Є. Оборонні замки зах. Поділля 14-17 СТ. К. 1928; Архітектурні пам’ятники. К. 1950; Історія укр. війська. Вінніпег 1953; Січинсі>кий В. Історія укр. мистецтва. І. Архітектура. Нью-Йорк 1956; Раппопорт П. Очерки по истории русского военного зодчества 10—12 вв. Материалы и исследования по Археологии СССР, 52. М.-П. 1956; Нариси іст. архітектури Укр. РСР. К. 1957. [В. Павловський]

Більше інформації про сьогоднішній стан замків та про можливість їх огляду див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007