Князь, назва носіїв держ. влади, в засаді монархічного типу, у багатьох слов. народів. На Україні-Русі К. були керівниками племен і очолювали племінні держави-землі вже до 9 в., хоч найчастіше влада цих К. обмежувалася воєнною обороною, деякими адміністративними й судовими функціями; землі, волості й громади були керовані своїми самоуправними органами влади. У 9 в., з приходом династії Рюриковичів, княжа влада поступово зміцнюється й набирає монархічного характеру. Династія Рюриковичів організувала велику февдальну державу (10�13 вв.�див. Руська Держава), яка під владою Великого князя, об�єднала більшість сх.-слов. земель. К. мали свої осідки � �столи� в окремих землях, уділах, волостях. К. не був носієм виключної держ. влади: він правив з допомогою боярської ради й віча. В його руках були справи місц. законодавства, військо, в тому ч. призначення урядників, важливіші судові справи, збирання податків. Порядок наслідування княжих столів був складний: принцип �родового старшинства�, за яким всі чл. княжого роду Рюриковичів мали право на здобуття старших княжих столів і на випадок смерти одного з К. пересувалися вгору з уділу до уділу, раз-у-раз порушувався то на основі претенсій �отчинности� (наслідування стола по батькові), то вибором К. вічем (з порушенням старшинства), то захопленням княжого стола силою.