Комсомол, Комуністична спілка молоді, на Україні повна сучасна назва – Ленінська Комуністична Спілка Молоді України (ЛКСМУ); згідно з статутом і програмою, «масова, непартійна орг-ція» молоді, «резерва» й «помічник» КПУ-КПСС; усю свою роботу виконує під керівництвом ком. партії. ЛКСМУ є складовою частиною Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді (ВЛКСМ) на правах обл. орг-ції, але з окремими з’їздами та ЦК.

За прикладом Петрограду й Москви, у Києві 22.10.1917 міська Соц. Спілка Роб. Молоді заснувала орг-цію III Інтернаціонал (на чолі з С. Мальчіковим та М. Ратманським). До нього належали не лише большевики, а й меншовики, есери та ін. У Харкові в листопаді 1917 при больш. партії Спілка Пролетарської Молоді створила III Інтернаціонал; такі ж ком. орг-ції молоді створилися й по ін. містах Окремо творилися соц. спілки шкільної молоді, з ком. ухилом, але багатопартійні. Разом усі ці орг-ції на поч. 1918 об’єднували бл. 1500 чл., але між собою об’єднані не були.

В Росії К. засновано на І з’їзді Спілок роб.-сел. молоді 29.10.1918 у Москві. Ця дата й вважається поч. існування ВЛКСМ, яка тоді звалася (до 1926) Рос. Ком. Спілкою Молоді (РКСМ). Укр. К. не мав прямого орг. зв’язку з РКСМ аж до 1919, хоч і брав з нього приклад. Питання об’єднання орг-цій ком. молоді на Україні постало щойно у 1919, коли большевики зустрілися з сильною конкуренцією боротьбістів. При створенні УКП (боротьбістів) на поч. 1919 виникла й досить чисельна Комуністична Юнацька Спілка (КЮС) з-поміж лівоесерівської укр. молоді, гол. на Лівобережжі. Вона відразу стала успішним конкурентом К., і тому большевики вирішили негайно об’єднати свої орг-ції молоді в маштабах УССР.

26.6.1919 у Києві відбувся І з’їзд, на якому й засновано Ком. Спілку Роб. Молоді України (КСРМУ). Цей з’їзд репрезентував бл. 8000 чл. і ухвалив, що КСРМУ стає обл. орг-цією РКСМ. Будучи краиньо ліво настроєним, з’їзд також проголосив, що КСРМУ приймає в свої чл. лише роб. молодь. II з’їзд КСРМУ відбувся в Харкові 11.5.1920. Він репрезентував 19080 чл., 3/4 яких концентрувалося на Харківщині та в Донбасі. На цьому з’їзді вже виникло дві проблеми: ставлення до шкільної молоді та до укр. нац. руху. З’їзд ухвалив постанову приймати в чл. студентів. По нац. питанню на з’їзді створилася укр. опозиція т. зв. «федералістів» на чолі з Окуликом, яка запропонувала, щоб КСМУ відокремилася від РКСМ і самостійно входила до Ком. Інтернаціоналу Молоді (КІМ). З’їзд, на якому переважали росіяни (як у всьому К.), цю пропозицію відхилив.

Тим часом і КПУ змусила боротьбістів самоліквідуватися й злитися з нею. У липні 1920 самоліквідувалася й КЮС, а більшість її чл. вступила до КСМУ, де об’єдналася в бльок з «федералістами». Решта ж чл. КЮС, як і частина боротьбістів, до большевиків не пішла, а створила разом з укапістською Незалежною Соц.-Дем. Спілкою Молоді, що діяла гол. на Правобережжі, нову Укр. Ком. Юнацьку Спілку (УкрКЮС), яка була відома також під назвою «Комюн», себто Ком. Юнацтво. УкрКЮС продовжувала леґально конкурувати з КСМУ до 1925, коли її змушено злитися з КСМУ. У 1920 до КСМУ влилися також і ком. орг-ції жид. молоді – Євкомол, «Юґендбунд» та Єврейська Юнацька Роб. Орг-ція (ЄЮРО).

Після II з’їзду в КСМУ розпочався великий розлом. У ній створилися дві опозиції (як і в КПУ): 1) Робітнича опозиція синдикалістичного напряму, очолювана В. Дунаєвським, яка вимагала не допустити в чл. студентів, селян й ін. непролетарів; 2) укр. нац. «федералісти», які дуже зміцніли коштом кол. чл. КЮС та вимагали усамостійнення КСМУ від Москви. На відміну від того, що діялося в КПУ, обидві групи швидко між собою погодилися і виступили спільно п. н. Української опозиції на III з’їзді РКСМ у Москві в 1920 р. м. ін. з такою плятформою: унезалежнення нац. ком. орг-цій молоді від РКСМ, унезалежнення всього К. від партії, збереження його як клясово роб. орг-ції, допущення вільного творення безпартійних колективів роб. молоді на підприємствах і спілок сел. молоді по селах і надання їм права участи в управлінні підприємств та в радах й ін. Проти укр. опозиції на з’їзді виступив сам Ленін. Проте, опозиція продовжувала боротьбу ще два роки. Вона випускала дискусійні бюлетені, летючки і спричинила дискусію у всій КСМУ. Великий бій опозиція звела на III з’їзді КСМУ у травні 1921. але партійний апарат, що керував з’їздом, зумів її перемогти.

Після III з’їзду ситуація настільки загострилася, що КСМУ пішла на ліквідацію опозиції. На селах в цей час спонтанно виникали спілки сел. молоді, в яких провідну ролю грала Укр. КЮС, з якою опозиція в КСМУ стала входити у зв’язки. Тому на поч. 1922 в КСМУ проведено чистку і виключено 17% чл., а після цього розпочато заходи за опанування сел. молоді. Під час НЕП-у КСМУ (яка з 1924 стала зватися ЛКСМУ) перетворилася, як і КПУ, на упривілейовану касту: до неї стало вигідно належати, бо без її рекомендації не можна було дістатися до школи на навчання чи здобути добру посаду. Починаючи з IV з’їзду (1923), в КСМУ вже більше не було організованих бойових опозицій.

Після дискусії 1920–21 активність КСМУ стала скеровуватися партією в ін. напрямах. Протягом 1920–23 комсомольці брали активну участь у боротьбі проти різних укр. повстанців. Потім КСМУ стала надсилати своїх добровольців до Червоного Козацтва та взяла шефство над Чорноморською фльотою. Протягом 1924–27 комсомольців заохочувано робити вуличні антирел. демонстрації, громити й закривати церкви тощо. Далі під час лівого повороту в політиці партії в 1927–29 комсомольців кинуто на боротьбу за відбирання хліба у куркулів. На поч. колективізації й розкуркулювання в 1930 р. на селі діяло бл. 120 000 чл. ЛКСМУ, які активно допомагали партії змушувати селян вступати до колгоспів.

«Українізація» ЛКСМУ, себто ріст серед чл. питомої ваги українців, проходила значно швидше, ніж у КПУ чи в держ. апараті. В 1925 р. серед чл. ЛКСМУ українці становили 58,7%, а на поч. 1932 – вже 72%. Молодь сприймала укр. мову й культуру легко і з захопленням. Доходило до того, що навіть секретар ЦК ЛКСМУ О. Бойченко виступав на IX з’їзді ВЛКСМ у Москві в 1931 р. з вимогою не змушувати комсомольців вивчати рос. мову. Ідеї М. Хвильового були широко відомі й популярні в ЛКСМУ.

Але в 1933, під час голоду та розгрому «скрипниківщини», членство в ЛКСМУ раптово зменшилося з 1148 тис. у 1932 до 449 тис. у 1934; решта була вичищена, значна частина репресована, керівні кадри заслані й розстріляні за опір голодові та за нац.-ком. ухили. Після цього ЛКСМУ перетворилася на знаряддя партійного апарату, призначене для виконування насамперед продукційних завдань (вербування молоді на будівництво підприємств на Україні й поза нею), а в ділянці ідеології – для русифікації укр. молоді.

Напередодні другої світової війни в ЛКСМУ нараховувалося понад 1,3 млн чл. З них не менше пол. добровільно залишилися під нім. окупацією. В больш. партизанських загонах на Поліссі нараховувалося лише 25 000 комсомольців і за три роки партизанської боротьби вони прийняли в нові члени лише 5000 молоді. По гол. містах України, побачивши звірства нім. окупації, деякі комсомольці спонтанно створили підпільні орг-ції, що активно боролися проти німців. Чимало укр. комсомольців під нім. окупацією активно співпрацювало, а то й було членами ОУН обох напрямків.

У повоєнний період К., як великою мірою й перед війною, цілком перетворився на виробничу орг-цію, в якій ідейність та політ. свідомість чл. вимірюється виконанням продукційних завдань. Так, протягом 1954–55 ЛКСМУ послала 80 000 чл. на освоєння цілинних земель в Казахстані й Зах. Сибіру; протягом 1956–57 – 120 000 чл. послано на розбудову шахт у Донбасі; в 1957 р. – 44 000 послано на тваринницькі ферми в колгоспах; в 1958 – 10 000 чл. послано на будівництво каналу Півд.-Донець-Донбас і т. д. Гол. фактором, що формує свідомість комсомольської молоді вже від 1930-их рр., є протиріччя між комсомольською теорією й фактичною дійсністю в СССР

На 1.1.1956 в ЛКСМУ було 2 891 077 чл., себто 15,9% чл. ВЛКСМ. Вони були об’єднані в 66 758 первинних осередках на підприємствах та в школах. З усього членства 0,5 млн працювало на селі, 0,7 млн – в пром-сті, 1,1 млн – вчилося в школах, а решта була в армії та на бюрократичній. роботі.

В 1920-их рр. до К. приймалася молодь віком від 14 до 23 років; в 1930-их рр. від 15 до 26, в 1940-их рр. – від 14 до 26, а тепер – від 15 до 28 років. Чл. партії можуть бути чл. К., але лише на керівних посадах. З’їзди ЛКСМУ відбуваються раз на 4 роки. Між з’їздами роботою К. керує Центр. Комітет та секретаріят. Під управою К. перебуває піонерська орг-ція шкільної молоді віком від 9 до 14 років, яка тепер нараховує 3,0 млн чл., себто бл. 60% школярів. В 1959 ЛКСМУ видавала 16 комсомольських та піонерських газ. і журн., з яких 12 було укр. мовою.

Література: История молодежи ЦК ЛКСМУ, Юношеское движение, зб. чч. 1–5. X. 1923–24; Білокриницький С. Нарис історії ЛКСМУ, X. 1926; ВЛКСМ в цифрах и фактах. М. 1949; Бойова юність – спогади про перші кроки Комсомолу України. К. 1958; Fischer, R. T. Jr. Pattern for Soviet Youth. A Study od the Congresses of the Komsomol. Нью-Йорк 1959. [В. Голубничий]