Концентраційні табори, місця ізоляції цивільного населення під час миру або війни владою, яка розглядає окремих осіб чи цілі групи населення як політ. непевний і небажаний елемент; крім позбавлення волі, режим К. т. звТязаний з обовТязком примусової праці.

Першим К. т., в якому перебували українці, можна вважати австр. табір інтернованих під час першої світової війни в Талергофі, де австр. уряд інтернував бл. 7000 українців, закидаючи їм русофільство; через негігієнічні умови і пошесні хвороби поважний відсоток їх помер. Далеко більше українців (70Ц100000) опинилося в 1919Ц20 рр. в таборах, куди поль. влада інтернувала, крім вояків УГА, тисячі українців, обвинувачених чи лише підозрюваних у непослухові владі. Найважливіші з цих таборів: Сташалково, Берестя, Вадовіце, Домбє й ін.; через невідповідні сан. умови, недостатнє харчування й пошесні хвороби (тиф, червінка) велика частина вТязнів загинула.

Поширення тоталітарних ідей в Польщі у 1930-их рр. дало поштовх для створення К. т. в Березі Картузькій (1934Ц39), в якому на підставі розпорядку през. Польщі (з 17.6.1934) органи адміністрації мали право приміщувати осіб, що лїх діяльність або поведінка давали основу здогадуватися, що з їх боку загрожує порушення безпеки, спокою і публічного порядку╗. Українці, підозрювані в приналежності до ОУН становили бл. 65% вТязнів. Велику кількість українців заслано до Берези Картузької з вибухом поль.-нім. війни 1939 р. (4500 на 7000 всіх вТязнів).

Після угор. окупації Закарпаття 1939 р. кілька сот укр. діячів і чл. Карп. Січі інтерновано в угор. К. т. у Кривій б. Хусту та у Варлапаш б. Ньїредьгази.

В націонал-соц. Німеччині К. т. були заведені на підставі декрету лпро безпеку Райху╗ з 1939 р. В них ізолювали як політ. противників нацизму, так і побутових злочинців. К. т. організаційно підлягали Гол. урядові безпеки Райху, очолюваному Г. Гіммлером. Під час другої світової війни К. т. в Німеччині розрослися до величезних розмірів, і не тільки як ізоляційні осередки, але й як осередки рабської праці та масового винищення вТязнів, зокрема жидів. Заг. ч. вТязнів в нім. К. т. перевищувало 10 млн. До більших нім. К. т., в яких перебували також українці, зараховувалися табори в Дахав, Бухенвальді, Оранієнбурзі, Саксенгавзен), Ґрос Розені, Фльоссенбурзі, Освєнцімі, Майданеку (обидва на території Польщі), Мавтгавзені (Австрія), Терезині (Чехія) й ін.; дрібні К. т. були й на самій Україні (м. ін. у Києві).

В нім. К. т. перебували українці гол. з політ. мотивів, майже виключно чл. ОУН або запідозрені як її чл. (бл. 2000 осіб). Арештовано їх двома хвилями Ц ранньої осени 1941 р. і в пол. січня 1944. В К. т. потрапило також чимало робітників з Центр. і Сх. Земель, вивезених на примусові роботи до Німеччини (т. зв. лостарбайтери╗). Сотні тис. українців вояків сов. армії згинуло в нім. таборах полонених.

Концтабори в СССР офіц. звуться лпоправно-трудовими таборами╗ (исправительно-трудовые лагери, ИТЛ), а вживання терміну лК. т.╗ карається як антисов. агітація. На поч; революції сов. юриспруденція розглядала політ.-карний і поправно-виховний моменти окремо, програма Рос. Ком. Партії (б) передбачала заміну вТязниці виховними установами, а кари/позбавлення волі Ц карою Примусових робіт. Ця теорія знайшла свій вислів і в поправно-трудовому кодексі РСФСР та ін. сов. респ. Таборову систему примусової праці було заведено декретами Всерос. Центр. Виконавчого Комітету лПро табори примусової праці╗ 15.4.1919 та 17.5.1919. Такі табори мали створитися у кожній губ., але для важливіших політ. вТязнів у 1920 р. створено окрему систему таборів Соловецькі о. на Білому м. Сюди були заслані за декретом від 26.9.1919 гол. чином вищі держ. урядовці царської Росії, поміщики, аристократи, вищі церк. достойники, жандарми й ін. В 1920-23 з українців до цих К. т. були заслані гол. чином повстанці, зокрема махнівці. Тоді ж К. т. були створені на Печорі (гол. лісорозробка) й на золоторозробках у Сибіру. З 1924Ц25 з України до цих К. т. засилали свящ. УАПЦ, лнепманів╗, а далі й лкуркулів╗.

Період 1928-34 характеризується вже виникненням цілої мережі К. т., в яких мета перевиховання вТязнів все більше поступається перед госп. використанням їхньої праці. ВТязні будували в цей час Біломорсько-Балтицький канал, гідроелектростанції на рр. Свирі й Ниві в Карелії, залізниці Котлас-Ухта, Байкало-Амурську й ін. Сов. уряд не приховував існування таборів примусової праці, підкреслюючи, що у них працею перевиховується лнетрудовий╗, лклясово ворожий╗ елемент. Але статистику вТязнів з сер. 1920-их рр. перестали публікувати. На Україні на цей період припадає перша важка хвиля терору, розкуркулення, колективізації й голоду. До К. т. за цей час з України було заслано понад 1 млн осіб, в тому ч. бл. 70% самих куркулів, а також багато інтеліґенції, письм., чл. кол. укр. нац. партій та опозиціонерів у КПУ. Куркулів засилали здебільша до спеціяльного роду К. т. Ц т. зв. лспецпоселень╗. Це були новостворювані (або й старі) села на Півночі, в Сибіру, в Сер. Азії, в яких оселювано депортованих куркулів, а також тих, хто відбув кару у поправно трудових таборах, але не мав права повертатися на батьківщину. Спецпоселенці були під постійним наглядом НКВД, не мали права відлучатися з села, але не були за дротом і мусіли самі собі заробляти на прожиток.

Ще в 1930 р. було оформлено лПоложение об исправительно-трудовых лагерях╗, а в 1933 прийнято новий лИсправительно-трудовой кодекс РСФСР╗, побудований на визнанні лИТЛ╗ та т. зв. трудових колоній для дрібних кримінальних злочинців як основного типу місць увТязнення в СССР. Тому що більшість К. т. в цей час зосереджувалася на території РСФСР, цей кодекс набрав особливого значення. 10.6.1934 при НКВД СССР був створений славнозвісний ГУЛАГ Ц лГлавное Управление исправительно-трудовых лагерей и трудовых поселений╗, якому підпорядковано усі К. т., за винятком дрібних лмісцевих╗, що підлягали Наркомюсту. В структурі ГУЛАГТу було кілька великих територіяльних Управлінь таборами; в кожному управлінні було по 10Ц20 відділів, а в кожному відділі по кілька лагпунктів, які й були самими місцями увТязнення. До найвідоміших перед нім.-сов. війною належали такі відділи й групи К. т. як лБелбалтлаг╗ (Біломорсько-Балтицький), лКарлаг╗ (Караганда), лДальстрой╗ (Колима), Темніковські табори (Саранськ-Потьма в Мордовській АССР), лСвірьстрой╗ б. Ленінграду та Ін.

Під ГУЛАГТом К. т. остаточно перетворилися на госп. підприємства рабської праці. За даними Міжнар. Орг-ції Праці та Соц.-Екон. Комітету 00Н у 1941 р. НКВД СССР примусовою працею продукувало на 6,8 мільярдів карб. продукції, що становило 14% всієї пром. продукції СССР (12% всієї продукції ліс. пром-сти, 5% вугілля, 2% нафти, 40% хромової руди, 77% золота і т. д.). В К. т. ГУЛАГТу перед нім.-сов. війною нараховувалося бл. 10Ц12 млн вТязнів, тобто бл. 30% всієї робочої сили СССР, зайнятої поза сіль. госп-вом.

Основу К. т. становили політ. вТязні. Під час другої великої хвилі терору 1936Ц38 було заслано до К. т. бл. 1 млн укр. політ. вТязнів, гол. інтеліґенції, техн. та адміністративних працівників. До К. т. засилали також робітників і колгоспників (за дрібні крадіжки сов. майна, аварії машин тощо), а також майже всіх сектантів, чужинців, людей, що мали родичів за кордоном; далі спекулянтів, бандитів, хуліганів і т. д. Після окупації Зах. України, Зах. Білоруси та прибалтицьких держав до К. т. наплинув нац. свідомий елемент з цих країн. Під час війни і після неї суджено і приміщувано в К. т. за антисов. аґітацію, вихваляння буржуазного ладу, співпрацю з німцями, за звТязок або участь у підпільних орг-ціях, в протисов. русі тощо. В К. т. було багато й чужинців, гол. військ.-полонених, кол. комуністів, яких захопили большевики й ін.

Суворість режиму в К. т. в різний час мінялася. В 1930-их рр. умови перебування в К. т. були особливо важкими через сваволю й беззаконня адміністрації, яка складалася у великій кількості з кримінального елементу. Нерідко траплялися випадки звірств, знущань, садизму. Нестерпні умови витворювано навмисне ще й тим, що між політ. вТязнями поселювано бандитів і хуліганів, що тероризували інтеліґентів та жили за їх рахунок. В різні роки. зокрема 1937, 1938 і 1941, були відомими накази НКВД розстрілювати політ. шкідливих вТязнів; саме в цих хвилях розстрілів загинув цілий ряд видатних укр. культ. та політ. діячів, засланих на поч. 1930-их рр.

Норми виробітку, від яких залежало харчування й ін. приділи, були в К. т. завжди високими, так що їх не могли виконувати всі вТязні. В засаді вони отримували таке прохарчування, щоб їх втримати працездатними. Більшість вТязнів мала право листуватися й одержувати від родини пакунки. Однак у спеціяльних таборах-ізоляторах, куди засилали найбільших лзлочинців╗, режим був далеко жорстокіший. В умовах суворого півн. клімату, браку найелементарнішої мед. опіки та важкої праці Ц хвороби і смертність серед вТязнів К. т. були дуже поширені.

В 1948 р. проведено перереєстрацію всіх вТязнів. Для тієї категорії, що була засуджена за звТязок або за участь в протисов. орг-ціях, за диверсійну роботу, за шпигунство і за найважчі кримінальні злочини, в 1948 р. були організовані спецтабори, які відрізнялися від звичайних К. т. особливою суворістю режиму; вТязнів після відбуття терміну поселювали у віддалених місцевостях без права повертатися до родин. Спецтабори були під наглядом МГБ, що мало в кожному таборі свого офіцера. Суворий режим у спецтаборах часто переходив у сваволю охорони. Позбавлення можливості протестувати на протизаконні дії адміністрації і охорони леґальним шляхом було причиною виступів вТязнів, звич. у формі відмови виходу на роботу. Ці страйки вТязнів адміністрація таборів придушувала безжалісно всіма засобами, включно до танків і кулеметів. В 1953 р. більші повстання були на Воркуті й у Норильську, що спричинили велике ч. вбитих і поранених; під час повстання в Кінґірі (1954 р.) було вбито кілька сот вТязнів, в тому ч. багато жінок. Рушієм протирежимної дії в таборах були гол. чином українці, до яких приєднувалися ін. гноблені національності. Приблизне ч. вТязнів у спецтаборах становило бл. 1,5 млн (у всіх К. т. понад 10 млн вТязнів); кількісно на першому місці були українці, на другому Ц всі нерос. народи разом, на третьому Ц росіяни. Починаючи з 1954 р., режим у спецтаборах послаблено, вимагали лише виходити на роботу. Змінено також офіц. назву для означення вТязнів з лворогів народу╗ на лтимчасово ізольованих╗.

Серед українців в К. т. після війни переважав сел. елемент, фізично загартований, який відносно легко переносив негоди таборового життя. Дуже важко переносили таборовий режим незвичні до фізичної праці інтеліґенти. Серед українців було багато укр.-кат. духовенства.

Місцями К. т., де ч. українців було дуже велике в 1945Ц54 рр., були (в дужках спецтабори): Воркута (лРечлаг╗), Інта-Абезь (лМінлаг╗), Ухта, Саранськ-Потьма (лДублаг╗), Омськ (лКамишлаг╗), Караганда (лПесчлаг╗), Кінгір-Джезказган (лСтеплаг╗ Ц пізніше приєднаний до лПесчлагу╗), Тайшет (лЄзьорлаг╗), Норильськ (лГорлаг╗), Колима (лБереглаг╗) та ін. Крім того широкі простори Азії та півн. Европи служили для поселювання виселенців з України. Більшість наведених К. т. знаходиться в півн. частині СССР, в смузі суворого полярного або субполярного клімату. До 1954 р. К. т. існували і в УССР, гол. в Донбасі та пром. р-нах Дніпропетровського і Кіровограду; вТязнями були гол. чином військ.-полонені.

Після смерти Сталіна наступила ґрунтовна зміна таборової системи. На XX зТїзді КПСС (1956 р.) визнано концепцію Сталіна про загострювання клясової боротьби в міру наближення СССР до соціялізму неправильною і висунено тезу, що соціялізм в СССР вже переміг, а разом з тим затерлися в свідомості населення буржуазні пережитки і вороже ставлення до соціялізму. У звТязку з цим систему ГУЛАГТу і багато К. т. ліквідовано; вТязнів, яким залишилося бути в увТязненні менше 5 років, та тих, що були суджені за співпрацю з німцями, Ц звільнено, а решті Ц скорочено терміни; однак частина звільнених мусіла залишитися на території півночі. Категорію політ. вТязнів зменшено до невеликої групи активно вороже до режиму наставлених людей. Вони перебувають гол. чином у закритих вТязницях. Табори примусової праці, які тепер називаються поправно-трудовими колоніями, існують далі, як форма пенітенціярної політики, що має на меті лперевиховати╗ засуджених судом порушників кримінального закону.

К. т. присвячено багату мемуарну літературу, а також твори красного письменства. Див. також Заслання, Пенітенціярна система, Примусова праця.