Іконопис, �писання� ікон, рід настінного (фреска, мозаїка) і станкового малярства, виконуваного мистцями-іконописцями, що �милостю Божою зображують надприродні речі, виконані самою вірою�, за традиційними зразками, а згодом приписами, зібраними в окремих підручниках (атоська Єрмінія й ін.). На Україні І. відомий з 10 в., але систематичне його вивчення припадає щойно на пол. 19 в. Спочатку І. розглядали як археологічні пам�ятки або рід ужиткового мистецтва, і тільки дослідники з поч. 20 в. підійшли до нього також з критеріями чисто мист. До цього чимало спричинилася нова техніка розчищення старих ікон і настінних розписів, яка розкрила багатство композиції і кольору старого І. (М. Бойчук, М. Касперович, К. Кржемінський, І. Грабар, В. Пещанський, Я. Музикова, П. І. Холодний та ін.), і вдосконалення репродукційної техніки, що дозволило краще охопити порівняльний матеріял.

Варстатами наук. і мист. досліду стають передусім Київ з невеликими, але цінними збірками Міського Музею і Музею Дух. Академії і Львів з дуже багатими збірками Нац. Музею і Музею Ставропігії. Великий порівняльний матеріял показав спільне для І. всієї України візант. підложжя, іконографічні типи сюжетів і композиції та однакову техніку і зв�язані з нею назви. Заг. візант. основа і техн. засоби індивідуалізувалися в творах місц. укр. мистців, і мистецтво І. набирало нац. рис. І. вріс органічно в укр. Грунт і став виявом духу укр. культури, це відрізняє укр. І. від однорідних пам�яток Греції та півд. і півн. слов�янства. Ці відміни виявляються не тільки в стилістичних рисах, а також у сюжетному підході, у трактуванні природи (місц. краєвид), одягу, побуту (гол. в Страшних судах) і нових рел. постатях (кн. Борис і Гліб, Антоній і Теодосій Печерський) тощо.

Найчастіше зображуваною темою староукр. І. була Богородиця, значно більше, ніж Ісус Христос. Це можна пояснити особливим богородичним культом на Україні від часів прийняття християнства. Далі велика кількість ікон присвячена таким святим, як Миколай, Іван Христитель, архангели Михаїл і Гавриїл, мученики Георгій і Дмитро, отці Церкви св. Василій, Іван Золотоустий і Григорій Богослов. Дуже популярними були ікони пророка Іллі і св. П�ятниці. Велика кількість ікон присвячена таким сценам, як Різдво Богородиці і Різдво Христове, Хрищення в Йордані, Розп�яття, Сходження в ад (замість Воскресіння), Успіння Богородиці. Хоч композиції цих творів традиційні, іконописці виявляли велику винахідливість форми і давали все нові зображення. Настінне малярство або зображувало ті самі композиції, що й ікони, або виробляло собі свої власні. Так на фресках наших іконописців 15 в. на землях Польщі є мотиви, яких нема в іконах станкових.

Досліди над І., перервані больш. окупацією, не визначили поодиноких шкіл укр. іконописної техніки. Мистці-іконописці не підписували ікон, часто міняли місце осідку, розписуючи на замовлення чужі церкви, напр., Петро Ратенський (�1326) працював у Москві, а гал. малярі 14�15 вв. на землях Литви, Білоруси і Польщі. Стверджено тільки окремі групи І., а саме І. простонар. письма, що був твором мистців самоуків, І. іконописців, що перев. належали до іконописних цехів, і твори вишколених майстрів-іконописців. Існують здогади про іконописну школу в Києво-Печерській Лаврі, на підставі згадки в �Патерику� про ченців-іконописців Григорія і Алімпія (�1134), а в �Початковому Літописі� про Мойсея і Авраама Смоленського. В кожному разі в Київ. державі мусіли існувати по всіх важливіших осередках іконописні майстрі й школи; кн. Данило, прикрашуючи нову церкву в Холмі, вже не звертався до греків, а, як нотує літопис з 1259 р., прикрасив її іконами з Києва. Діяльність малярських цехів занотована з 15 в. в міських актах Львова і Перемишля. Києво-Могилянська Академія видала своєрідний тип мандрівних мистців, з 17 в. при Києво-Печерській Лаврі існувала школа І., реорганізована 1763 р., учні якої брали участь при розмалюванні Лаври на поч. 18 в. (по пожежі Лаври) і згодом (1772�76). Укр. І., що досягнув найвищого рівня на центр, землях в 11�12 вв., а на зах. у 14�15, в добу ренесансу й барокко почав втрачати свій строгий візант. характер, засвоюючи більш реалістичні форми зах. малярства. З другого боку, візант. елементи поєдналися з нар. мистецтвом, зовсім українізуючись (козак Мамай, малюнки на склі). Перехід до олійної техніки у 18�19 вв. фактично виелімінував традиційні форми І. З поч. 20 в. укр. І. відроджується в формі неовізантизму, його представники М. Бойчук і його школа �монументалістів�, М. Сосенко, П. І. Холодний, М. Осінчук, В. Дядинюк, Д. Горняткевич, В. Крижанівський й ін. В 1948�58 рр. в ЗДА і Канаді оформлено в цьому стилі багато церков (М. Осінчук, П. Андрусів, П. П. Холодний, С. Гординський, М. Дмитренко, М. Білинський, М. Левицький, Я. Гніздовський й ін.). (Див. Ікона, Мозаїка, Фреска).