Дніпропетровськ (V16, до 1926 назва Катеринослав), пяте за величиною м. України (1956 р. 575 000 меш.), лежить у півн. частині степової смуги над Дніпром, перед його порогами, на перехресті Дніпрового шляху із зал., що вяже Донбас із Кривим Рогом; один із найбільших центрів металюрґії, важливий культ. осередок, обласний центр.
Катеринослав був заснований колонізатором Півд. України кн. Г. Потьомкіном 1783 р. на місці запор. с. Половиця, збудованого козаком Глобою, і дістав назву на честь Катерини II. Це мало бути гол. місто всього Півдня Рос. Імперії. Однак по смерті Потьомкіна (1791) Катеринослав підупав і з наказу Павла І перейменований був на Новоросійськ (до 1802). З 1802 він став губ. центром. З 1804 р. в Катеринослав із Полтави була переведена Духовна Семінарія, в 1805 відкрита перша гімназія. До 70-их рр. 19 в. Катеринослав лишався невеликим торг.-адміністратавним осередком степової, хліборобської губ. (1861 19 000 меш.), госп. значення якого полягало в тому, що перед порогами кінчалася плавба на Дніпрі й Катеринослав став перевантажувальною станцією. Розвиток Катеринослава почався з 70-их рр., коли туди була проведена залізниця, що повязала його з лінією ХарківСевастопіль, а особливо з 1883 р., після збудування залізниці, що сполучила нові пром. осередки: Донецький басейн і Кривий Ріг. Відтоді Катеринослав лежить на перехресті Дніпрового шляху, яким ішли хліб і дерево, і залізничого, що ним перевозять залізну РУДУ та вугілля, і швидко перетворюється на найвидатніший метал, пром. осередок України. 1887 почав працювати величезний Олександрійський метал. зав. Брянського т-ва (нині ім. Петровського), 1889 трубовальцівний зав. (нині ім. Леніна), згодом ін. металюргійні й металообробні підприємства. 1899 в Катеринославі постала Вища Гірнича Школа, 1912 перейменована на Гірничий Ін-т. Населення швидко зростало (1887 р. 48 000, 1897 121 000, 1917 227 000), при цьому робітництво напливало здебільша з Росії; бл. 40% населення становили жиди.
В молодому сильно русифікованому місті укр. нац.-культ. життя розвивалося повільно. В 6070-их рр. в Катеринославі спорадично перебували О. Кониський, М. Комар, Г. Залюбовський, збираючи етногр. матеріял в околицях. У 80-их рр. дещо пожвавилася праця нечисленного гуртка українців, який обєднався навкого тижневика «Степь», що його з 1885 видавав Єгоров рос. мовою, але містив часом і укр. твори. На чолі гуртка був поет і етнограф І. Манжура, що 188493 жив то в Катеринославі, то в с. Мануйлівці. В 90-их рр. майже щороку в місті гастролювали укр. трупи з участю Кропивницького, Саксаганського, Садовського. Значно посилилася нац.-культ. праця в 1900-их рр. В кін. 1905 р. в Катеринославі була закладена «Просвіта», одна з найактивніших на підрос. Україні, що незабаром організувала свою мережу по селах і зуміла витримати натиск адміністрації в роки реакції 190813 і продовжувала свою працю навіть після поч. війни під фірмою укр. філії рос. Научного Общества до 1915 р., коли процес катеринославських соц.-демократів викликав нові репресії. В 190913 рр. виходив двотижневик «Дніпрові Хвилі», фактично редагований Д. Дорошенком. Серед діячів з укр. інтелігенції в цей час особливо визначалися Д. Дорошенко, В. Біднов, А. Синявський, Д. Яворницький, А. Кащенко, М. Богуславський. Наталія Дорошенко працювала над створенням укр. роб. театру. Не зважаючи на посилений нагляд поліції, в 1915 активізувалася діяльність укр. соц.-демократів, що вели працю між опанованими перев. рос. соц.-дем. пропагандою катеринославськими робітниками українцями; група була викрита жандармами; політ. процес скінчився засланням на Сибір. Революція 1917 р. піднесла діяльність укр. громадянства в Катеринославі, серед якого особливо активними були І. Труба, В. Біднов, Л. Біднова, Є. Вировий, І. Мазепа, П. Феденко, С. і О. Єфремови й ряд ін. Відновили працю «Просвіти», почалася українізація освіти (одна з перших укр. гімназій у 1917 р.), заходами Є. Вирового розгорнуло досить широку роботу Укр. Видавництво. Восени 1917 при участі полк. М. Омеляновича-Павленка, І. Труби, С. та О. Єфремових створений був Гайдамацький курінь. 1917 братами Г. й М. Горобцями із катеринославських робітників і навколишніх селян були зорганізовані відділи Вільного Козацтва, які билися потім з большевиками. Але здавна ведена большевиками пропаганда в Катеринославі та його роб. околицях із чималим числом неукр. робітництва давала свої наслідки, і Катеринославська орг-ція большевиків (на чолі Е. Квірінґ), стала одним із важливих осередків у боротьбі рос. большевиків за владу на Україні. Протягом війни 191720 рр. Катеринослав не раз із боями переходив із рук у руки; ситуація ускладнювалася ще тим, що б. Катеринослава діяли загони анархіста Н. Махна, який у 1919 навіть захоплював і грабував місто. Події 191721 рр., з воєнними діями, частими змінами влади, руйнацією промети, забороною торгівлі, больш. реквізиціями й голодом, вплинули на занепад міста (1923 р. ледве 129 000 меш.), пізніше Д. повернулося до попереднього стану (1926 р. 233 000). Порівняно з довоєнним часом у Д. зріс % українців і зменшився % жидів (за переписом 1926 р. українці становили 35,9%, росіяни 31,5%, жиди 26,7%). В 30-их рр. у Д. були реконструйовані старі заводи і постали нові. Місто зросло, і в 1939 р. ч. меш. досягло 501 000. Під час другої світової війни Д. було значно зруйноване большевиками при відступі 1941 р. і німцями восени 1943; населення його зменшилося до 280 000 в 1943 р.
В час другої світової війни в Д. діяв Укр. Нац. Комітет (з Б. Андрієвським на чолі), праця якого була зосереджена на культ.-осв. справах. Д. було одним з важливих осередків протинім. резистансу. Після війни Д. відбудувалося, і ч. меш. у 1956 р. доходило 576 000.
Нині Д. займає простір 164 км2. Віссю міста є широкий, озеленений проспект ім. К. Маркса (кол. Катерипинський), що тягнеться (5 км) паралельно до Дніпра в нагірній і підгірній частині міста. З кін. 19 в. м. поширюється в зах. напрямі, де був збудований перший великий зав. Брянського Т-ва. Довж. Д. сягає нині понад 15 км. З 1910 р. Д. поширилося й на лівий, низький берег ріки, через яку збудовано 3 мости. Перший із них, двоповерховий, споруджений у 80-их рр., був тоді найбільшим в Европі. Оселі, колись розкидані, згодом стали передмістями Д. і в 30-их рр. увійшли в міську смугу: Амур-Нижньодніпровське (вантажна станція, порт) і Камянка. Останнім часом у міській смузі, в півд. частині, виникло селище Нижній. Засоби сполучення в Д. трамвай, автобуси й тролейбуси. Порівняно з іншими містами України Д. має багато садів і парків (площа озеленених масивів 1330 га), найбільші ім. Т. Шевченка (кол. кн. Потьомкіна) на високому скелястому березі Дніпра в сх. частині м. і парк ім. Чкалова (з дитячою залізницею) в центрі.
Д. є одним з найважливіших центрів важкої індустрії України й усього СССР. Заводи дорев. доби зазнали кількаразової реконструкції, постало багато нових. Найстарішим і найбільшим зав. є Дніпропетровський металюрґійний завод ім. Петровського, окремі цехи якого згодом перетворилися на самостійні підприємства. До найважливіших заводів належать: Дніпропетровський металюрґійний завод ім. Петровського, Дніпропетровський металюрґійний трубовальцівний завод ім. Леніна, Дніпропетровський трубопрокатний завод ім. К. Лїбкнехта, з мартенівським, вальцівним і трубним цехами, Дніпропетровський завод ім Комінтерну, вальцетокарний і бляхокатальний, Амур-Нижньодніпровський й ін. На базі металюрґії розвинулася металообробна й машинобудів. пром-сть Дніпропетровський зав. мостових конструкцій (ім. Молотова), металюрґійного устаткування (ДЗМУ), варстатобудів., дротяно-цвяховий, завод ім. Профінтерну, зав. с.-г. машин ім. Ворошилова, паротяго- і вагоноремонтні заводи та ін. В металюрґійній і машинобудів. промсті працює 80% робітників Д., вартість її продукції становить 75% валової продукції. З металюргіею звязана коксохемічна пром-сть і виробництво вогнетривких матеріялів. На дереві і лісоматеріялах, що сплавляються Дніпром, розвинулася деревообробна і лісохемічна пром-сть, з харчової пром-сти найбільше значення має борошномельна; менше значення має легка пром-сть. Пром-сть і міське госп-во одержують струм із Дніпропетровського кільця, яке обєднує Дніпрогес, Криворізьку й Дніпродзержинську електростанції; останнім часом це кільце повязане з системою Донбасу.
Д. є важливим комунікаційним вузлом, де схрещуються лінії ДонбасКривий Ріг і ХарківХерсон із водним Дніпровим шляхом. Річний порт Д. належить до найбільших на Дніпрі. Він є важливий для Донбасу й Криворіжжя; до цих р-нів залізницею надходить дерево з верхівїв Дніпра, звідти транспортується вугілля, руда, зерно, городина. Д. має авіосполучення з більшими містами України й СССР.
В 20-их рр. укр. наук. життя обєднувалося навколо відкритого в 1925 р. Дніпропетровського Наук. при УАН Т-ва (Д. Яворницький, В. Пархоменко, Ю. Коршун, П. Єфремов, М. Злотников, М. Бречкевич, І. Степанів та ін.), що велику увагу приділяло насамперед вивченню свого краю. Однак уже в 1929 р. на укр. науковців упали перші удари терору в звязку з процесом СВУ (Л. Біднова, П. Єфремов та ін.), і від поч. 30-их рр. діяльність Наук. Т-ва і Т-ва Краєзнавства припинилася. Не могла розгорнутися і літ. діяльність, хоч вона проходила в льояльних сов. формах орг-цій «Плуг» і ВУСПП (недовго виходив журн. «Зоря»): в 30-их рр. визначніші літ. діячі зникли. Нині Д. мас 10 високих шкіл, здебільша у звязку з госп. характером области технічних. Найстарішим є Дніпропетровський Гірничий Інститут з 1899 р., в 1918 р. постав Дніпропетровський Державний Університет, згодом, в 1930 р., інститути: Металюрґійний і Хеміко-Технологічний, обидва виділені з Гірничого Ін-ту; далі Ін-т Інженерів Зал. Транспорту, Інженерно-Будів., Медичний, Фармацевтичний, Сіль.-Госп. і Пед. Ін-т Чужих Мов. Н.-д. ін-ти звязані здебільша з важкою індустрією, зокрема Н.-Д. Ін-т Чорної Металюрґії АН УРСР, перенесений до Д. з Києва, Ін-т Фізичної Хемії, Ін-т Коксової Пром-сти, Ін-т Техн. Фізики й ін. Технікуми (бл. 20) готують кадри для різних галузей пром-сти. З театрів найважливіші обл. Укр. Театр ім. Т. Шевченка, Театр рос. драми ім. Ґорького й дитячий ляльковий. Серед музеїв (між ними Художній, заснований 1914 р., Природознавчий та ін.) особливе значення має Іст.-Археологічний Музей, заснований 1905 відомим істориком Д. Яворницьким; в основу його лягли цінні збірки О. Поля. Поміж: бібліотеками визначаються Держ. Публічна Бібліотека, заснована 1887 р., і бібліотеки Гірничого Ін-ту, Ун-ту й Металюрґійного Ін-ту, Ін-ту Інженерів Зал. Транспорту, а також Техн. бібліотека зав. ім. Петровського. Обл. архів містить документи від кін. 18. в.
М. Глобенко і В. Кубійович [Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
Національний гірничий
університет (19001903; просп. Маркса, 19)
Дніпропетровський Гірничий
Інститут (ім. Артема), найстаріша висока гірнича школа на Україні;
заснований 1899 р. як Вища Гірнича Школа, 1912 р. перетворена на Гірничий
Ін-т. 1930 р. з Д.Г.І. виділені як окремі високі школи Металюрґійний Ін-т
і Хеміко-Технологічний. Нині Д. Г. І. має 4 факультети:
геолого-маркшайдерський, гірничий, гірничо-механічний і шахтобудівельний.
[Стаття у:
Енциклопедія Українознавства, т. 2]
Памятник Ломоносову біля входу до Національного гірничого університету
Дніпропетровський національний університет
(бувший палац Потьомкіна, архіт. Іван
Старов, 1790 р. найстаріший будинок в місті)
Дніпропетровський Державний Університет, заснований в 191718 у складі 4
факультетів. на базі Вищих Жіночих Курсів, що існували в Катеринославі з
1916. 1920 мед. фак. перетворено на Мед. Ін-т; решта факультетів
(іст.-філол., фіз.-матем. і юридичний) були реорганізовані в
Дніпропетровський Ін-т Нар. Освіти; після нових переорганізацій в 193032
рр. ун-т був відновлений в 1933 р. В 1952 він мав б факультетів: іст.,
філол., фіз.-матем., геол.-геогр., хем., біол. і заочний відділ.
[Стаття у:
Енциклопедія Українознавства, т. 2]
Дитяча залізниця в парку імені Глоби
Штучне озеро в парку імені Лазаря Глоби
Будинок офіцерів, 1890 р. (вул. Леніна, 3)
Театр, 1913 р. (вул. Леніна, 5)
Театр, 1913 р. (вул. Леніна, 5)
Російський драматичний театр ім. Горького, 1907 р. (просп. Маркса, 97)
Троїцька церква, 1850 р. (Красная пл., 7)
Троїцька церква, 1850 р.
Троїцька церква, 1850 р.
Єпархіальний центр
© Всі фотографії в цьому розділі є власністю книгарні "Горизонт"