У державі Богдана Хмельницького адміністративно-територіяльними одиницями були полки, що ділилися на сотні; на Правобережжі були полки: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький і Київський; на Лівобережжі — полки: Переяславський, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніженський і Чернігівський. Після того, як Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережна Гетьманщина ділилася на 10 полків: Стародубський, Чернігівський, Київський, Ніженський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський. Запоріжжя ділилося на 8 паланок. Слобідська Україна в кордонах Моск. держави ділилася на 5 полків: Охтирський, Харківський, Ізюмський, Сумський і Острогозький; осідком моск. воєводи був Білгород (див. ще ЕУ І, стор. 448 — карта).

Після знищення гетьманату Росія скасувала поділ на полки, завівши поділ на губернії (на перехідний час — на намісництва); в 1764 був скасований поділ на полки на Слобожанщині й організовано Слобідсько-Укр. губ., на Півд. Україні — Новоросійську і з 1774 — Озівську (до 1782); у 1782 укр. землі під Росією ділилися на 5 намісництв: Київ., Чернігівське, Новгород-Сіверське, Харківське й Катеринославське. Після зайняття Правобережжя (1793 і 1795) заведено губ, Київ., Подільську й Волинську, що з них утворено Київ. ген.-губернаторство; 1796 р. із земель Гетьманщини рос. влада організувала Малоросійську губ., поділену в 1802 на Чернігівську й Полтавську, які до 1835 становили Малоросійське ген.-губернаторство; тоді ж велику Новоросійську губ. поділено на 3: Миколаївську (незабаром перейменовану на Херсонську), Катеринославську і Таврійську (із Кримом). Після прилучення Бесарабії (1812 р.) постало на деякий час Новоросійсько-Бесарабське ген.-губернаторство — із губ. Херсонської, Катеринославської й Таврійської та Бесарабської обл.; 1835 Слобідсько-Укр. губ. перейменовано на Харківську.

Таким чином на поч. 19 в. корінні укр. землі ділилися на 9 губерній: Волинську, Подільську, Київ., Чернігівську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Крім того, частина укр. земель входила і до ін. губ.: на зах. — до Люблинської й Сідлецької, з яких 1913 організовано Холмську губ.; на півд.-зах. — до Бесарабської, на півн. — до Гродненської й Мєнської, на півн.-сх. й на сх. — до Курської, Воронізької й Обл. Війська Донського; на Передкавказзі суцільна й мішана укр. територія складала майже цілі Чорноморську й Ставропільську губ. і Кубанську й Терську області. З 1861 р. найменшими адміністративно-територіяльними одиницями на Україні стали волості (на Холмщині й Підляшші з 1815 — ґміни). Укр. землі під Австрією входили до складу «коронних країв» — Галичини й Буковини — і ділилися на округи («циркули»), згодом на пов., які складалися з громад (див. також ЕУ І, стор. 24 — карта). Укр. землі під Угорщиною входили до складу т. за. комітатів (жуп): Мармароського, Береговського, Уґочського, Ужгородського, Земплинського, Сарижського і Спижського, що ділилися на повіти, а повіти — на громади.

В Укр. Державі залишався давній А.-т. п. на губ. й повіти; закон Укр. Центр. Ради з 2.3.1918 р., щоправда, встановив новий адміністративний поділ на землі в ч. 30, але він не був зреалізований; в ЗОУНР залишався кол. поділ на повіти.

Большевики залишили в перші рр. окупації України старий А.-т. п., однак на півд. сх. створили нову Донецьку губ. (з центром у Бахмуті), півн. частину Таврійської губ. прилучили до Катеринославської й Одеської (кол. Херсонської губ.), а з півд. створили Кримську АССР (про величину і границі УССР див. ЕУ І, стор. 25). В 1924—25 рр. проведений був новий А.-т. п. на округи (53), р-ни й сільради і відокремлено в кордонах УССР Молдавську АССР. Незабаром число округ зменшилося до 41, при чому Таганрізьку і Шахтинську округи відірвано від УССР і прилучено до Російської СФСР. На 1. 1. 1929 УССР мала такі округи: на Поліссі — Волинська, Глухівська, Конотіпська, Коростенська, Чернігівська; на Правобережжі — Бердичівська, Білоцерківська, Вінницька, Уманська, Кам’янецька, Київська, Могиліввська, Проскурівська, Тульчинська, Шевченківська, Шепетівська; на Лівобережжі — Кременчуцька, Куп’янська, Лубенська, Ніженська, Ізюмська, Полтавська, Прилуцька, Роменська, Сумська, Харківська; в Степу — Зінов’ївська, Маріюпільська, Мелітопільська, Миколаївська, Одеська, Первомайська, Старобільська, Херсонська і Молдавська АССР; у Дніпровському пром. районі — Дніпропетровська, Запорізька, Криворізька; в Донецькому басейні — Артемівська, Луганська, Сталінська; в той час УССР мала 579 р-нів. Такий самий поділ на округи існував на Півн. Кавказі (до укр. етногр. земель належали повністю округи: Армавірська, Кубанська, Майкопська, Сальська, Ставропільська, Сунженська, Таганрізька, Терська, Чорноморська, частково — Донецька, Донська, Шахтинсько-Донецька, Адиґейсько-Черкеська А. О., Кабардино-Балкарська А. О.), у Кримській АССР було 10 малих округ; у Білоруській ССР українцями були заселені частини Мозирської і Річицької округ; поділ на округи на Курщині й Вороніжчині почався лише в 1928 р.

В 1931—32 рр. в СССР проведено новий, донині чинний поділ на області, р-ни й сільради. УССР була поділена спершу на 7 областей (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська, Донецька й Молдавська АССР) і на 358 р-нів; згодом число областей зросло до 13 в 1938 р. (див. ЕУ І, стор. 26 — карта) і до 16 з 526 р-нами і 59 міськ. р-нами в 1939 р.; воно згодом ще збільшилося в наслідок приєднання Зах. України, при чому від УССР відійшла Молдавська АССР, перетворена 1940 р. на Молдавську ССР. Останні зміни А.-т. п. укр. земель в СССР сталися в 1953 р., коли Ізмаїльська обл. була приєднана до Одеської, створена нова — Черкаська, приєднана до УССР Кримська область, а поза межами.УССР на укр. етногр. пограниччях із Курської й Воронізької обл. виділено нову — Білгородську, з Ростовської — Каменсько-Шахтинську, а на території Білоруської ССР області півд. Білоруси об’єднано в Берестейську й Гомельську області. Таким чином до складу УССР тепер входить 26 областей: Вінницька, Волинська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Дрогобицька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Миколаївська. Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Сталінська, Станіславська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська, Черкаська, 782 сіль. р-нів і 275 міст (в тому числі 1 респ. підпорядкування І 80 — обласного). Поза межами УССР на укр. етногр. території лежать частини областей: в Білоруській ССР — Берестейської й Гомельської, в Російській СФСР — Воронізької, Курської, Бєлгородської, Ростовської, Каменсько-Шахтинської, Грозненської і Краснодарського та Ставропільського країв.

Зах.-укр. землі, що входили між двома світовими війнами до складу Польщі, ділилися на воєводства, повіти і збірні громади (волості); землі, що були під Румунією — на повіти 1 громади; Закарпаття в кордонах Чехо-Словаччини обіймало т. зв. Підкарпатську Русь і сх. частину Словаччини й ділилося на повіти і громади (докладніше в ЕУ І, стор. 25-28 і карти на стор. 26-27). [В. Кубійович]