Амбулаторії, лікувальні установи для допомоги хворим, що до них приходять і для відвідувань хворих удома. Перші окремі А. з�явилися на Україні в 18 в.; число їх стало збільшуватися з 1864, коли розвинулася земська медицина (основна форма А. � обслуговування населення земськими фельдшерами по більших селах, де не було лікарів). Однак і далі стан мережі лишався недостатнім. У 1926 р. на Україні було 1 907 А., і за офіц. даними 1928 на селі на 1 лікаря припадало 7 428 меш.; в 1939 в УССР (без зах. земель) міських амбулягорно-поліклінічних закладів було лише 2 070, обслуговуваних лікарями сільських А. � 2 856, фельдшерсько-акушерських пунктів � 5 289. А. мають тепер розширений обсяг завдань: обслуговування населення терапевтичною, хірургічною, гінекологічною й зуболікарською допомогою, а також сан.-профілактична, сан.-освітня й протиепідемічна робота (щеплення, боротьба з бацилоносіями та ін.). Крім міських і районових, є А. закритого типу, що обслуговують працівників підприємства лише за місцем їх роботи. З 1947 більшість А. в УССР об�єднана з лікарнями, самостійні А. працюють лише по селах; обладнані вони перев. примітивно, чимала їх частина обслуговується фельдшерами й акушерками. [Г. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]