Анархісти на Україні, прихильники вчення, що заперечує держ. владу, приватну власність, право й зовн. примус, були зв�язані з різними течіями рос. анархізму: анархо-комунізмом, анархо-синдикалізмом і анархо-індивідуалізмом. Ні одна з цих течій не мала укр. характеру, залишаючись явищем, імпортованим з Росії. Перші гуртки А.-комуністів постали серед робітників в Одесі в кін. 19 в. під впливом пропаганди ідей рос. анархіста кн. П. Кропоткіна; вони були почасти ліквідовані поліцією 1902, почасти розпалися; після 1905 діяльність А. пожвавішала, виявляючись у пропаґанді, а гол. терористичних актах та експропріяції держ. і приватних грошей (зокрема в Одесі); спроба А.-синдикалістів створити орг-цію в Харкові� 1905�06 успіху не мала; в наслідок внутр. розкладу (провокація, бандитизм) в кін. 1907 групи А. здебільша зникли; в Одесі й Катеринославі, де вони трималися до 1908, чимало А. скарано на смерть. В 1917 в ряді міст України виникли знову групи А. різних течій, що спочатку підтримували большевиків, але часом уже тоді виступали проти них. У Києві відновив ліквідовану 1910 групу А.-комуністів О. Феофілактов, що деякий час співпрацював із ватажком київ. большевиків Ю. П�ятаковим. На весні 1918 разом із червоними частинами з України, переважно з Донбасу, відступали численні загони А., що уславилися грабуванням міст. Тоді ж почалася боротьба большевиків з А. і роззброєння цих загонів; серед організаторів атентату на Московський Комітет РКП у вересні 1919 були А, з України, їх ліквідувала ЧК. В 1918�1921 рр. частина селянських партизанських рухів на Україні була керована А. Найвизначніший із них Нестір Махно, що використовував стихійний сел. рух на території повітів: Новомосковського, Павлоградського й Олександрівського Катеринославської губ., Костянтиноградського й Кременчуцького Полтавської губ. і Куп�янського та Ізюмського Харківської губ., у 1918 виступив проти укр. влади; ворожку позицію щодо Укр. Держави Махно займав і пізніше. При наступі Денікіна 1919 Махно виступив проти больш. командування, якому взимку 1918�19 підкорився, й у р-ні Одеси бився проти червоних разом із рештками війська Григорієва; влітку 1919, об�єднавши больш. частини, відрізані наступом білих, оперував у тилу Денікіна; при наступі большевиків 1919, після короткочасного порозуміння, провадив проти них воєнні дії, однак при наступі на Вранґеля у вересні 1920 знову приєднався до червоної армії. В кін. 1920 і 1921 окремі загони Махна й численні ін., що з ним солідаризувалися, спираючись на підтримку укр. селянства, провадили партизанську боротьбу проти большевиків, убиваючи комуністів, представників сов. влади й комітетів незаможних селян, нищачи силоміць створювані с.-г. комуни, колективи та ін. Після тривалої боротьби червоні частини розгромили Махна, й він восени 1921 утік за кордон. Програма махнівського руху була складена рос. А.; вона являла невиразну суміш анархо-синдикалістських ідей і сприйнятних для розворушеного революцією селянства гасел (про народну волю, совєти без комуністів, розподіл землі місцевими органами влади, вільний обмін товарами), скерованих проти колгоспів, конфіскації хліба й терору ЧК. При штабі Махна в Гуляй-Полі існував �вольный всенародний совет�; його пропагандисти (Б. Волін, Н. Попов, Марін-Аршинов та ін.) видавали органи А.: �Путь к свободе�, �Набат�, брошури й листівки. При штабі Григорієва поруч лівих с.-р. були також А. При більших частинах махнівського руху були А, � політ, керівники культвідділів частин. З переходом до нової екон. політики й пом�якшення сов. режиму супроти селянства в 1921 й наступних рр. рештки махнівського руху були ліквідовані. Останнім відомим виявом діяльности А. на Україні були групи �рабочей оппозиции�, що виникла в РКЩб) в 1920 р. (з Шляпніковим, Медведевим і Коллонтай на чолі) й протиставила ком. партії профспілки як найвищу форму орг-ції робітників. Після розгрому на з�їзді в Москві 1920 роб. опозиції, яка була кваліфікована як �антипартійна анархо-синдикалістська група�, окремі чл. її приєдналися до троцькістів і були разом із ними ліквідовані. [М. Ковалевський]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]