Аорист, у давньоукр. мові одна з форм минулого часу дієслів, із значенням головне минулої доконаної дії. З двох праслов�янських форм А., т. зв. простого, твореного від основи інфінітива, й сигматичного, в давньоукр. мові засвідчене вживання поза ц.-слов. текстами другого, з уодноманітненою системою закінчень: 1 особа одн. -хъ, 2 і 3 особа одн. � чиста основа (у 3 особі також -ть, -тъ), 1 особа мн. -хомъ, 2 особа мн. -сте, 3 особа мн. -шя. У книжній мові форми аориста вживано до поч. 18 в., але в живій мові він виходить з ужитку в 12�13 в., імовірно під впливом розвитку форм дієслівного виду, поступаючися місцем перфектові. Решткою А. в сучасній літ. мові е частка би, первісно 2-3 особа А. дієслова бути (быти). У прикарпатських говірках, головне між гор. Угом і Русковою, збереглося закінчення 1 особи однини А. в дієсловах бути, мести, вести, плести, бости. Форми бих уживають і гуцульські говірки. Висловлювано погляд, що сучасні конструкції з наказовим способом у значенні минулої дії (напр., �А він і схопи мішок�) генетичне розвинулися з 2�3 особи А. (Стендер-Петерсен). [Ю. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]