Апокрифи, такі твори про події й осіб священної історії, які не були визнані христ. церквою і не прийняті до канону Св. Письма. А. стосуються до подій, про які в Св. Письмі згадано лише побіжно; перекази й легенди; створені навколо них, часто суперечили вченню церкви й використовувалися єретиками, що, бажаючи надати цим творам авторитету приписували їх авторство апостолам або отцям церкви. Як видно із згадок у літ. пам�ятках, А., а також списки заборонених книг (індекси) відомі були на Україні з 11 в.; принесені, переважно з Болгарії, разом із ранніми творами перекладної літератури, поширювалися вони на письмі й в усній передачі. В 17�18 вв. матеріял апокрифічної літератури доповнювався новими перекладами й переказами зах. походження. А. поділяють на кілька груп. До старозавітних належать оп. про створення світу, про Адама і Єву, про Ноя і потоп, про Авраама, численні А. про Соломона, �Заповіти дванадцяти патріярхів� та ін. Новозавітні А. (т. зв. �євангелія� Хоми, Якова, Никодима та ін.) оповідають про дитинство Христа, суд над Ним, хресні муки та прихід до пекла, про Богородицю й апостолів. Поряд із визнаними церквою житіями св. виникали житія апокрифічні (про св. Микиту, Юрія, Ірину, Федора та ін.). Есхатологічні А. зображують потойбічне життя людини й кінець світу; до них належить один із найпоширеніших на Україні А. � �Хожденіє Богородиці по муках�. Чимало сюжетів і мотивів перейшло з А. до нар. словесности (переважно до казок, духовних віршів) та до іконописного мистецтва. Апокрифічні мотиви знаходимо в багатьох оригінальних творах укр. літератури княжої доби (літописи, житія, ораторські твори, �Подорож� Данила) і в 17�18 вв. (проповіді, житійні новелі, драми, зокрема �Слово о збуренню пекла�). В 19 в. А. обробляв С. Руданський: �Байки світовії в співах�, �Байки світовії в оповідках�. Найкраща збірка укр. А.: Франко І. Апокрифи й леґенди з укр. рукописів. Пам�ятки укр.-руської мови і літератури. І�V. Л. 1896� 1910. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]