Арґо
, особлива лексика чи словотвір замкнених у собі професійних чи соціяльних груп (переважно особи мандрівних професій, соціяльні низи, злочинці, пастухи), застосовувана як засіб взаємного розпізнавання або відмежовування назовні її носіїв, але через свою експресивність почасти засвоювана як сленґ низами міського населення. Словотвірні засоби укр. арго це: 1) інтерполювання якимсь складом (кри-, шу-) складів слова з неарґотичної мови (кри-пі-кри-дў лпіду╗); 2) деформування неарґ. слова: аферезою звуків та складів у назвуці (ашоха лкаша╗), метатезою (Ликачів лЛичаків╗), приставними чи зміненими звуками (шмурний лдурний╗), окремими наростками (біл-ім-ний лбілий╗, лам-усати лламати╗); 3) метафоричні та метонімні утвори від арґотизмів і від слів розмовної мови (цибуля лгодинник╗); 4) позичення з чужих мов (в укр. А. головне: жидівські, циганські й новогрец.); нерідко такі запозичення застосовуються і фігурально (охвес лікона╗, лобраз╗, лБог╗, охційос лсотка╗ (банкнот) Ч новогрец. ??????; лБог╗). Засоби 1Ч2 характеризували головне професійні А. 19 Ч поч. 20 ст. Арґотичні лексеми використовуються на фонетичній і граматичній основі мови носіїв даного арґо: напр., основою арґо бучацьких лірників був наддністрянський говір, тернопільських та вінницько-могилівських подільський говір; основа сленґу Львова Ч місцевий спольщений жарґон, сленґу Одеси, Києва, Харкова Ч зросійщений жаргон міських низів. Сліди арґо в суміжних з Україною землях (Польща, Сх. Білорусь, Вороніжчина) сягають 17 в.; на Україні записано словники А. лише з 2-ої пол. 19 в.: харківських лневлів╗ Ч прошаків (В. Іванов), ллебіїв╗ Ч лірників: сх.-подільських (В. Боржковський), тернопільських (К. Викторин-Студинський), бучацьких (В. Гнатюк), новоропських лшаповалів╗ (Ф. Ніколайчик), чернігівських старців (П. Тіханов), лблатних╗ (злодіїв, вуличників) (В. Трахтенберґ, В. Бец), бездомних і школярів (В. Петров, В. Щепотьєв, В. Стратен); словник злочинців записували поліційні урядовці (В. Попов у Києві 1912, А. Курка Ч у Львові 1896). Досліджували укр. арґо: В. Яґіч, К. Студинський, В. Стратен, Б. Ларін, М. Фрідман, А. Баранніков, Н. Дмітрісв, О. Горбач. Сьогоднішнє А. укр. міст. виявляє споріднення з А. рос. міст; А. Львова Ч з А. поль. міст.Література: Боржковский в. Лирники. КСт., XXVI. К. 1889; Студинський К. Лірники. Зоря, XIVЧXVII. Л. 1894 (й окрема відбитка); Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. п. про лірників повіту Бучацького. Етн. Зв., II. Л. 1896; Jagiц V. Die Geheimsprachen bei den Slaven. Sitzungsberichte d. Wiener Akademie d. Wiss., Phll.-Hist. Kl., I. Відень 1896; ст. Ларіна, Фрідмана, Бараннікова 1 Дмітрієва: Язык и литература, VII. П. 1931; Стратен В. Арго и арготизмы. Труды комиссии по русскому языку, І. П. 1931; Horbach O. Argot in Ukraine. НТШ, Філологічна Секція, Proceedings, І Нью-Йорк-Париж 1952. [О. Горбач]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|