В іст. часи здавна поступово асимілювалися на Україні групи кочовиків порев. тюркського походження (берендеї, тюрки, половці й ін.). У добу Лит.-Поль. держави серед укр. населення легко асимілювалися білоруси, але в наслідок політ. причин зазнала асиміляції з поляками більшість укр. шляхетських родів. Відтоді поляки свідомо застосовували різних адміністративних, політ, чи екон. метод, скерованих на А. укр. населення, і за часів, королівської Польщі, і в Австро-Угорщині, і в відновленій Поль. Республіці. Особливою брутальністю й упертістю характеризувалася система А., яку з кін. 17 в. і до свого падіння застосовувала Рос. імперія, цілком заборонивши укр. мову в школі й гром. житті, силоміць перетворивши церкву на знаряддя русифікації і позбавивши українців преси рідною мовою. А. в Росії, як і під Польщею, Румунією та Угорщиною, мала успіх перев. в соц. вищих укр. колах; цей процес особливо неґативно відбився на нац. складі укр. міст. Позбавлені в наслідок політики А. можливостей нормального нац.-культ. розвитку, зазнаючи, щоправда, поверхової, русифікації в школі, війську і на заробітках по містах, укр. селяни однак виявили велику витривалість і не лише зберегли нац. обличчя, а й асимілювали чужинців, що опинялися в їх оточенні: частково поль. селянство й дрібну шляхту на Правобережжі, сербів і молдаван у степ. смузі, чимало цім. колоністів і рос. заробітчан (до революції не піддавалися А. жиди). Зберігали свою нар. культуру укр. селяни не тільки в мішаних укр.-рос. районах (подекуди, як на Слобожанщині, передаючи росіянам багато елементів матеріяльної культури), але й переселені в Сибір. Сер. Азію, на Далекий Схід. Нетривкість рос. А. доведена була швидкістю укр. нац. відродження в роки революції та в 20-их рр., в період т. зв. �українізації�. Большевики, незмінно прямуючи до А. укр. населення, провадять .національну політику, гнучкішу супроти дорев. Росії. Гасло культури �національної формою, соціялістичної, інтернаціональної змістом�, будованої в формально �суверенній� УССР, прикриває всебічне фальшування укр. нац. культури з широким застосуванням пропаґандивних засобів преси, школи, театру, радіо і т. д. й прищеплення сов. патріотизму з повсякчасним підкресленням передової ролі �великого рос. народу�. Проте навіть формальне визнання окремішности України й поширення укр. мови насамперед як мови навчання, розповсюдження укр. книжки, театру, пісні й танцю і т. д. сприяє витривалості проти рос. сов. А., насамперед там, де е відповідна родинна традиція. Та обставина, що, не зважаючи на нищення укр. культ. сил в 1929�18 рр., і далі � в добу війни й особливо в післявоєнне десятиріччя триває загострена боротьба больш. уряду проти укр. �буржуазного націоналізму�, свідчить про невеликий успіх сов.-рос. А. Натомість треба гадати, що під тиском урядових заходів (від 1933) русифікація українців за межами УССР (Передкавказзя, Азія) значно пішла вперед,

Поза цим слід відзначити А. укр. груп на заході поляками й словаками. В наслідок перехрещення впливів двох народів подекуди поставали перехідні групи, напр., на укр.-білоруському пограниччі � на Поліссі й півн. Чернітівщині, �латинників�, �калакутів�, словаків � гр.-католиків (див. ЕУ І, стор. 156�77, �Нац. відносини�).

В ін. обставинах відбуваються процеси досить швидкої нині А. в чужому оточенні укр. емігрантів, зокрема там, де вони живуть в умовах розпорошення, як в ЗДА і почасти в Канаді. [Р. М.]