А. постала із Сх. Марки Карла В., 976�1246 під Бабенберґами (з 1156 р. князівство), з 1278 р. під Габсбурґами, які придбали в 14 в. ін. сх. альпійські країни, а з 1438 р. стали постійними нім. цісарями. А. в 15 і 16 вв. здобула м. ін. Чехію і Угорщину (1526), але останню частково в 16 і 17 вв. займала Туреччина. А. брала участь у розподілі Польщі і зайняла Галичину (1772) і Буковину (1775), а також: тимчасово Холмщину й Підляшшя (1795�1809). Від 1805 р. Габсбурґи прийняли титул австр. цісарів; 1867 р. А. перетворилася на двочленну монархію � Австро-Угорщину. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. з заселених німцями країв постала Австр. Республіка.

Укр.-австр. взаємини до 1772 р. мали спорадичний характер. Відомі торг. зв�язки Київ. держави з містами сер. Дунаю (з 10 в.). В літописах е згадки про зв�язки між гал. кн. Ярославом Осмомислом і австр. Гайнріхом Язомірготтом. Коли рід Бабенберґів вимер, кн. Данило пробував посадити свого сина Романа на престолі австр. князівства й одружив його з спадкоємицею А. Ґертрудою з роду Бабенберґів (1252). В зв�язку із А. були укр. козаки, яких цісарі хотіли притягти на свій бік у боротьбі з турками і в 30-літній війні. Чимало козаків служило тоді як наймані відділи в цісарському війську. Дипломатичні зв�язки із А. мали також гетьмани Богдан Хмельницький і Орлик. В обороні Відня 1683 брали участь козаки (полк Семена Палія). В ун-тах у 16�18 вв. училися укр. студенти.

Зміцнилися укр.-австр. зв�язки, коли Галичина й Буковина стали складовими частинами австр. монархії; менший вплив мала А. на Закарпатті і то лише до 1867 р. Належність Зах.-Укр. Земель до А. мала рішучий і позитивний вплив на їх політ, і культ, піднесення, зумовивши швидкий нац. розвиток і всеукр. ролю, яку Галичина відіграла в часи царського тиску на Центр, і Сх. Україні. Зв�язки з А. вплинули на поширення серед українців нім. культ, впливів (див. Німеччина, а також ЕУ І, стор. 484�98: �Укр. землі під Австрією й Угорщиною в рр. 1772�1918�). Однак укр. проблема в А. була внутріщньозвстр. проблемою й лише часом у зв�язку з суперництвом між А. і Росією вона виступала назовні (москвофільство). Більше зацікавлення укр. проблемою А. виявила лише під час першої світової війни, коли в 1914 р. під патронатом А. й Німеччини постав Союз Визволення України. В 1918 р. Австро-Угорщина увійшла в зв�язки з молодою Укр. Державою, підписавши з нею Берестейський мир; А. і Україна обмінялися послами (у Відні � А. Яковлів. згодом В. Липинський, у Києві � барон А. Мумм). Після постання ЗУНР в Австр. Республіці була місія ЗУНР (М. Василько, згодом В. Сінґалевич), визнана австр. владою як представництво ЗУНР. Від кінця 1919 р. до березня 1923 в А. перебував екзильний уряд ЗУНР.

Українці в Австрії. На територію корінної А., поза окремими одиницями, українці стали прибувати незабаром після приєднання Галичини й Буковини до австр. імперії (з 1772 р.); це були українці, що в А. відбували військ, службу, студенти теології в Барбареумі у Відні (з 1774), згодом студенти ін. високих шкіл (у Відні постало в 1868 р. студентське т-во �Січ�), посли до парляменту, політики, службовці, пізніше укр. робітники і домашня прислуга. Перед першою світовою війною в А., крім військ., перебувало бл. З 000 українців, перев. у Відні; існували малі студентські скупчення в Граці, Інсбруці (здебільшого студенти теології), в осідку Гірничої Академії в Леобені; укр. т-ва були скупчені перев. у Відні. Існувала гр.-кат. парохія у Відні при церкві св. Варвари (з 1784).

Число українців в А. дуже зросло з напливом біженців із Галичини й Буковини під час першої світової війни: 1914�15 рр. у Відні було бл. 15 000 українців, тис. інтерновано в таборі в Талергофі б. Ґрацу, ін. жили в таборах для біженців у Ґмюнді (Gm�nd), Вольфсберґу (1915 � 7 200 осіб), Гредіґу (Gr�dig � 4-5000) й ін.; у Фрайшгадті (Гор. А.) був табір полонених українців із рос. армії. Прз важкі умови життя свідчить те, що 1914�17 в таборах померли бл. 40 000 українців, з них у Ґмюнді 14 000, у Ґредіґу 2 000 (на тиф). У Відні й у таборах працювали укр. школи, йшла культ, й харитативна праця; в 1914�15 Відень став укр. політ, осередком.

З 1915 після відступу рос. війська укр. еміграція повернулася; під час розвалу Австр. імперії (1918) укр. колонія зменшилася, але знову зросла під кін. 1919, коли .у Відні оселився екзильний уряд ЗУНР із през. Є. Петрушевичем. В 1920� 23 рр. Відень, побіч Праги, був гол. осередком укр. політ, еміграції (див. Відень і ЕУІ, стор 535, 576). Після приєднання Галичини до Польщі укр. еміґрація поверталася на рідні землі. Відень і А. втратили політ, значення для українців, яких залишилося в А. бл. З 000 (перев. кол. військ., пенсіонери, робітники й нечисленні студенти, майже всі у Відні).

Після приєднання А. до Німеччини (1938) нац.-соціялісти заборонили укр. т-ва; як і в Німеччині, існували лише філії дозволених владою орг-цій: Укр. Нац. Об�єднання (УНО) і Укр. Громади та філії Укр. Установи Довір�я (див, Німеччина). В 1939�40 рр. до Відня прибуло деяке ч. укр. втікачів із зайнятих боль-шевиками територій, а також студентів (до Відня, Ґрацу, Інсбруку). Згодом по всій А. розселюють укр. робітників, примусово висланих німцями на працю. В 1944 р., у зв�язку з поразками нім. армії на сх. фронті, А. залила хвиля укр. втікачів: на австр. території перебувало бл. 100 000 українців, з них у Відні � бл. 10000. Зайнявши Відень і частину А., большевики вивезли українців, які залишилися під їх владою, і укр. колонія у Відні майже перестала існувати. Репатріювалася й частина українців із зайнятих зах. союзниками територій А.; 1946 р. в зах. зонах А. залишалося бл. 30 000 українців.

Нова укр. еміграція в А., як і Німеччині, була розміщена перев. в таборах ДП під опікою УНРРА, згодом ІРО (див. ЕУ І, стор. 597-99); гол. скупчення українців постали в Зальцбурзі (амер. окупаційна зона), в мм. Інсбрук, Ляндек, Куфштайн у Тіролі, Бреґенц у Форарльберзі (франц. зона). Біллях, Шпиталь у Карінтії, Юденбурґ у Штірії, Лінц у Тіролі (англ. зона). Гол. осередком укр. життя в А. став Зальцбурґ, де й тепер діє Укр. Центр. Допомогове Об�єднання в А. (УЦДОА), засноване в Інсбруку, представництво ЗУАДК в А., укр. сер. школи тощо; другим осередком був Інсбрук. У 1946�49 рр. у таборах жваво розвивалося укр. життя, зокрема шкільництво (З гімназії � у Зальцбурзі, Інсбруці й Ляндеку, Укр. Нар. Ун-т. і С.-Г. Школа в Зальцбурзі,. Торг. Школа в Інсбруці, бл. ГО нар. шкіл, низка дитячих садків); вид-ва � �Наші Дні� в Зальцбурзі, І. Тиктора в Інсбруці; преса: �Останні Новини� і �Промінь�, ж. �Літаври� і �Звено�; якийсь час діяла Театральна Студія Й. Гірняка й 6. Добровольської в Ляндеку й театр Г. Совачевої в Зальцбурзі; у високих школах А. (перев. в Інсбруці й Граці) було до 500 укр. студентів, (див. ЕУІ, стор. 596-99).

У зв�язку з виїздом до ін. країн Европи, а з 1948 і за океан, ч. українців В А. зменшилося (бл, 12 000 � 1948 р., 4 000 � 1950); в А. тепер бл. 3000 українців, перев. непрацездатних (інваліди, хворі, діти), які мешкають у погано обладнаних бараках; з них бл. 10% � інтелігенти, Ін. � робітники, що лише іноді мають працю. Матеріяльне становище укр. залишенців в А. важке: ледве 10% з них включені в австр. госп-во, держ. допомога для непрацюючих мінімальна. Небагато молодих людей працюють у селян в різних місцях А. 3000 укр. залишенців розміщені в А. майже рівномірно в 3 зах. зонах. Центром укр. життя і далі е м. Зальцбурґ � осідок УЦДОА, Крайової Квартири УСХС і ЗУАДК. Українці скупчені тепер в Інсбруці, Куфштайні (табір), в малому таборі б. Лієнцу (Сх. Тіроль), в м. Бреґенц із табором Форкльостер, в Ґраці, в таборах Трофаях, С-т Мартін б. Вілляху, в Шпиталі над Дравою, в Кляґенфурті; в таборах Астен, Веґшайд, Вельс і Лінц (Гор. А.). Рел. потреби залишенців (бл. 60% гр.-кат. віровизнання, бл. 40% � правос.) обслуговують 5 укр. гр.-кат. свящ. на чолі з Ген. Вікарієм о. М. Горникевичем, що підлягає Апостольському Делеґатові кард. Т. Інніцерові, і 1 правос. Адміністратор УАПЦ о. В. �Вишиваний. Із гром. орг-цій, крім названих вище, провадять працю Союз Українок (Зальцбурґ і з відділи), орг-ції молоді Пласт і СУМ, Союз Українців Воєнних Інвалідів в А. (з 1946 р.) і Союз Укр. Ветеранів, р. м.