Бачка, урожайна низовина між Дунаєм і дол. Тисою, гол. частина якої (8650 км²) з 1918 належить до Югославії; разом із юґославським Банатом і Сремом становить з 1946 Автономну Обл. Войводіну в складі Нар. Республіки Сербії Ч Юґославія. Населення Б. мішане; між ним є бл. 18 000 бачванських українців Ч вони звуть себе звичайно лрусіні╗, лруснаці╗. Українці оселилися в Б. в пол. 18 в. Незабаром після поразки турків і зайняття Б. .і Банату Австрією (пожаровецький договір 1718) австр. уряд оселив на пустих землях сербів, утікачів від турків, але незадоволені австр. політикою серби в 1730Ч50-их рр. масово емігрували з Б., і на їх місце австр. уряд спроваджував на держ. землі угорців, німців, хорватів, словаків і українців з півд.-сх. Пряшівщини (Земплинський і Боршодський комітати). У наслідок переселення постали перші бачванськоукр. колонії: Руський Керестур (спершу звався Бач-Керестур), що став осередком бачванських українців, 1746, Коцура 1765, та Новий Сад 1784. У первісне мішаних громадах (правос. і гр.-кат.) перевагу здобули греко-католики. Прилучення їх до хорв. гр.-кат. єпархії в Крижевцях врятувало ці парохії від зугорщення, бо церква утримувала парохіяльні нар. школи з учителями з Закарпаття. Перші поселенці осідали на держ. землі з обовТязком здавати державі лдесятину╗ і працювати по держ. маєтках; пізніші переселенці (в 19 в.) Ч це сезонові с.-г. робітники, що згодом купували тут землю. Українці в Б. швидко піднесли господарство. В 19Ч20 вв. з Керестуру й Коцури вони розселюються до ін. місцевостей Б. (Вербас 1849, Дюрдьово 1870, Ґосподінці 1930, Ґунарош Ч Нове Орахово 1946), Срему й Славонії (Шід 1802, Петровці 1834, Беркасово 1850, Міклошевці 1850, Бачінці 1850, Пішкоревці 1900, Андрієвці 1902, Дальський Ріт 1920) (див. карта при ст. Юґославія). Соц.-культ, перевага бачванців була настільки сильна, що їм вдалося мовно засимілювати й прибулих у Срем перед 1848 р. лемків з півн. Пряшівщини (Шаришський комітат) у Прівіній Ґлаві (Бікіч) і Сремській Мітровіці (нині вже похорваченій). І тут від похорвачення рятувала окрема церква та її школа. Однак низка дрібніших, розпорошених у Сремі й Славонії бачвансько-укр. сіл похорватилися. Одинокою інтеліґенцією, звТязаною з народом, тут були спершу священики і згодом учителі, що до 1918 р. звичайно прибували з Закарпаття (лГорніци╗). Звідти ж із пресою в Б. прийшло й політ, русофільство, тісно звТязане тут із питанням літ. мови (лязичія╗). В 1890Ч1939 міцнішають звТязки з Галичиною (студенти-теологи студіюють у Львові, 1897 В. Гнатюк збирає етногр. матеріяли й їх публікацією звертає увагу наук. світу на проблему бачванських українців), посилюється укр. народовецький табір. Ґ. Костельник дає початок (1904) творенню діялектної бачвансько-укр. літ. мови на нар. основі, І вона здобуває тут цілковиту перевагу. Угор. впливам у шкільництві поклало край прилучення Б. 1918 до Юґославії. 1919 в Новому Саді постає Руське Нар.-Просвітне Дружство, що засновує по селах філіяли й провадить вид. діяльність. В мист.-самодіяльній культ.-осв. праці допомагає укр. студентська колонія з Заґребу. 1927 постає спілка бачвансько-укр. студентів лСоюз Рускіх Школярох╗; вкупі з укр. студентською громадою в Заґребі видається місячник лДумка╗. 1933 в Коцурі виник русофільський із сербсько-правос. тенденціями Культ.-Нац. Союз Русинів в Юґославії, що видає тижневик лРусская Заря╗ та календарі. Після поразки Юґославії 1941 Б. окупували угорці, що припинили будь-яку культ, й вид. працю, а Срем і Славонія увійшли до складу Хорватської Держави; бл. 1500 бачванських українців боролися на боці Тіта. Після 1945 становище гостро змінилося. Великих утисків, як і скрізь в Юґославії, зазнала Гр.-Кат. Церква, представники якої були досі зберігачем нац. бачвансько-укр. культури. Нова влада стала підтримувати розвиток окремої бачвансько-укр. культури в межах Войводіни, але в цілком офіц. дусі: в Р. Керестурі виходять: з 1945 тижневик лРуске Слово╗, з 1947 місячник для дітей лПіонірска заградка╗, з 1952 літ.-мист. квартальник лШветлосц╗; видано низку підручників (1945Ч52 Ч 47 назв, 62 000 примірників); зросла мережа нар. шкіл із бачвансько-укр. літ. мовою (1952 9 шкіл із 1737 учнями й 48 вчителями), гуртки мист. самодіяльности по селах (1952 Ч 11 із 2100 чл.), гуртки, семінари для вивчення фолкльору й літ. мови; з 1949 в радіостанції Новий Сад заведено постійні бачвансько-укр. пересилання. Для центр. керівництва культ.-осв. працею створено окремий комітет (Одбор за культурнопросвітну роботу Русінох) при Союзі Культ.-Осв. Т-в АО Войводіни. Піднесення позначається і в літературі (поети: М. Фейса, Д. Винай; драматурги й прозаїки: М. Ковач, Є. Кочиш та ін.), образотворчому мистецтві (різьбар і графік Є. Кочиш, маляр і графік Ю. Колесар та ін.); зростає зацікавлення власною нар. творчістю (збірки нар. пісень В. Жґанця й О. Тимка). Вживають заходів для підтримання й культ.-нац. життя укр. поселенців у Боснії.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]