Багряний Іван (*1907), укр. письм., спершу відомий як поет, звТязаний з групою МАРС; 1932 репресований; на еміґрації відновив літ. працю, переважно в прозі; публіцист і гром. діяч, лідер УРДП, заступник голови УНРади (1947Ч54). Поеми лМонголія╗ (1927), лаус Магіа╗ (1929), зб. поезій лДо меж заказаних╗ (1927), віршований іст. роман лСкелька╗ (1930), зб. поезій лЗолотий бумеранґ╗ (1946); поетична творчість В. характеристична широким діяпазоном від елегійної лірики й філос. медитацій до сатиричних, темпераментних інвектив. Оп. лКрокви над табором╗ (1931); романи: пригодницький лЗвіролови╗ (1944), перевиданий 1946Ч47 п. н. лТигролови╗; присвячений лєжовщині╗ на Україні лСад Гетсиманський╗ (1950), лОгненне коло╗ (1953), як і пТєси лМорітурі╗, лГенерал╗, лРозгром╗, передусім викривають систему рос. больш. терору й намагання її поневолити укр. людину; памфлет лЧому я не хочу повертатися до СССР?╗ (1946) перекладений англ., есп., італ. мовами.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]