Баляда [балада] (ballada), первісно на Заході � ґатунок нар. танкової пісні, що оповідає про якісь події або пригоди іст. чи фантастичних осіб. Здавна низка сюжетів набула міжнар. поширення, напр., мертвяк-наречений; рибалка, якого заманює русалка; грішник, по смерті узятий чортом. Після вид. нар. баляд у 18 в. (Персі � в Англії) Б. стає улюбленим ґатунком романтичної поезії, як нова, невідома клясицизмові форма, що сполучає елементи епосу (оповідання), лірики (вислів почуття) й драми (діялоги). Відомі укр. нар. балядні пісні, напр., найстаріша записана �Стефан Воєвода�, �Не ходи, Грицю�, �Бондарівна� та ін., що постали в 16�18 вв. Серед віршованої укр. поезії 17�18 вв. знаходимо балядні твори (деякі віршовані леґенди св. Дмитра Туптала, окремі вірші ієромонаха Климентія та ін.). Пізні укр. клясицисти й романтики пишуть Б.: �Рибалка� П. Гулака-Артемовського (наслідування Ґете), �Маруся� Л. Боровиковського (зукраїнізована �Ленора� Бюргера); перекладають і пишуть Б. харківські романтики М. Костомаров, А. Метлинський. Розвиток укр. Б. вивершує творчість Т. Шевченка (�Причинна�, �Утоплена�, �Хустка� й ін.). Шевченко відмовляється від строфічної будови Б., цим наближаючи її до нар. пісні, і за прикладом романтиків зосереджує дію на окремих моментах. Розмірами його Б. іноді подібні до романтичних поем. Поруч із типовими для романтичної традиції іст. та фантастичними Б., у Шевченка є Б. �соц.-політ.�, які в пошевченківський період реалізму панують поруч з іст., тоді, коли фантастичні залишаються переважно як наслідування фолкльору. Б. пишуть П. Куліш, С. Руданський, М. Отарицький, І. Манжура, С. Воробкевич, І. Франко, Я. Щоголів та ін. В модерній укр. літературі ґатунок Б. зливається з ін., і межі його стають неясні. Але �балядні вірші� знаходимо у багатьох модерних авторів, зокрема у футуристів Семенка та Шкурупія, у раннього Бажана, але також у Рильського, Тичини, Маланюка та ін. [Д. Чижевський]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]