Банат, край між Дунаєм, дол. Тисою, р. Марош і Трансільванськими Альпами, рівнинний на зах., горяний на сх.; до 1919 належав до Угорщини, потім був розділений між Югославією (9310 км²) і Румунією (18 715 км²). Населення: румуни, серби, угорці, до 1945 німці; до менших груп належать українці (приблизно 10 000), які живуть у рум. частині Б.. в р-ні м. Лугож (обл. Тімішоара), в 11 селах, із яких 2 цілковито укр.: Копачеле і Зоріле. Прибули сюди українці із Зах. Закарпаття в 18 в. як колоністи після звільнення Б. від турків і приєднання його 1718 до Австрії (як і в Бачку); за Угорщини українці в Б. підлягали частковому зугорщенню, згодом румунізації; прибула 1785 частина задунайських запорожців прийняла австр. підданство (бл. 8000 осіб), але 1812 вони повернулися назад (див. ЕУ І, стор. 463). У 1930-их рр. банатські українці мали зв�язки з українцями на Буковині та укр. священиків; за віровизнанням частина Б. українці греко-католики, частина православні; в 1948 р. багатьох переселено до УССР. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]