Бандура, укр. муз. інструмент на 12�30 і більше струн, зах.-евр. походження, відома на Україні з кін. 16 в; (попередниця Б. � кобза); у 17 в. � укр. нац. інструмент, у другій пол. 18 в. занепала, і в 19 в. на Б. грали тільки сліпці-бандуристи; в наслідок збільшення уваги в кін. 19 в. до нар. муз. творчости, зокрема завдяки пропаґандивній праці Г. Хоткевича, на поч. 20 в. Б. відроджується; з�являються талановиті бандуристи Т. Пархоменко, І. Кучеренко, В. Ємець та ін., виходять присвячені Б. праці Г. Хоткевича (м. ін. �Підручник гри на бандурі�). В 1920-их роках існували капелі в Києві, Харкові, Полтаві, Дніпропетровському, Запоріжжі, Умані, Миргороді й ін. 1927 р. зорганізовано Держ. Капелю Бандуристів ім. Т. Шевченка; 1941 частина чл. цього ансамблю, опинившись під нім. окупацією, створила Капелю Бандуристів під керівництвом Г. Китастого, згодом (1945) В. Божика, яка продовжує нині, під спільним керівництвом, працю на еміграції; в УССР Держ. Капеля, тепер � Заслужена Капеля УССР, працює під мист. керівництвом А. Меньківського; існує тріо бандуристок при Київ. Консерваторії (Т. Павленко, К. Поліщук, В. Третякова) і численні самодіяльні й професійні ансамблі бандуристів; у Київ. Держ. Консерваторії й деяких муз. сер. школах створені кляси гри на Б. (Див. ЕУ І, стор. 279, мал. 202). [Ю. Л.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]