Завдяки розташуванню Б. між: Україною й Румунією, Балканами й Угорщиною — вона була завжди шляхом мандрів між зах. і сх., що впливало на іст. Б. та на склад населення; півд. Б. має важливе стратегічне значення: панує над устям Дунаю й може загрожувати Одесі.

Природа і господарство. Б. є продовженням Покутсько-Б. височини та Чорноморського низу: Б. збудована з третьорядних шарів (лише над Дністром виступають старіші) і вкрита лесом та перев. чорноземом; за винятком півд. — це горбовина. У Б. налічуємо 4 природні райони, що лежать з півн. на півд.: 1) Хотинщина — досить висока (до 465 м) горбовина з буковими лісами, 2) Білецький степ — безлісна чорноземна рівнина височиною до 180—200 м, 3) Середня — вища частина Б., яка в лісистих Кодрах досягає 430 м височини, 4) Буджацький низ, що кінчається лиманом над Чорним морем і Дунаєм. Підсоння Б. чорноморського типу, температура підіймається з півн. на півд. (сер. річні з 7,5° Ц до 10,5°, у липні з 19° до 23°, у січні з — 5° до — 2°), число повітряних опадів зменшується з 600 до 300 (Буджак терпить від посухи); ліси займають тепер лише 5% землі (на півн., Кодри і над Дністром), решта — розораний лісостеп і степ.

Б. — с.-г. країна: орна площа займає 80% землі; 72% засівної площі (2 900 000 га) — зайняті під збіжжям (кукурудзою, пшеницею, ячменем), також соняшником; розвинене виноградництво і садівництво, особливо в долині Дністра; пшеницю експортують; на півдні — рибальство; пром-сть розвинена слабо.

Людність. Б. ділиться на дві смуги: півн. і сер. — давно заселену, з молд. й укр. людністю, і півд. — Буджак, заселену лише з кін. 18 в. різними народами. Після приєднання Б. до Рос. імперії число населення швидко зростає: 1812 р. — 340000, 1816 — 492000, 1850 — 873000, 1897 — 1 935 000, 1919 — 2 631 000, 1930 — 2 864 000, 1941 — 2 734 000, себто число населення зросло з 8 осіб на 1 км² (1812 р.) до 64 осіб (1930 р.). У м-ах Б. жило 13% людности; гол. м.: столиця Б. — Кишинів — 115 000, Білгород — 34 000, Бендери — 32 000, Більці — 31 000, Сороки — 15 000, Ізмаїл — 26 000, Оргіїв — 15 000, Хотин — 15 000 осіб. Основне населення країни — румуни, або молдавани (1 430 000, себто 50%) й українці (645 000, себто 22,5%, числа на 1930 — вони лише приблизні); румуни заселюють Б. з 13 в. і складають переважну більшість у сер. частині Б., що становить тепер Молдавську ССР. Українці, крім залишків давніх уличів і тиверців, напливають з 13 в. до Б. із Зах. України; у кін. 17 в. сюди переселилося з Правобережжя багато втікачів від переслідування Петром І; на півд., в доти майже незаселеному Буджаку, оселяється частина запор, козаків після зруйнування Січі та багато укр. селян після зайняття Б. Росією в 1812 р. Ін. нац. групи прийшли перев. до півд. Б. в кін. 18 в.: болгари (170 000 — 6%), споріднені з ними Гагаузи (100 000 — 3,5%), які говорять тюркським діялектом, хоча вони й правос.; німці (85 000 — 3%), росіяни (190 000 — 6,5%) — частково меш. міст із часів рос. влади і селяни-старовіри, або липовани, які втекли в Б. від рел. переслідувань і військ, служби; жиди (200 000 — 7%) — перев. з Зах. України; дрібні групи поляків (у Хотинщині), вірмен, греків, французів, циган (разом 45 000 — 1,5%).

Українці переважають на півн. в Хотинщині (79%) і відносно — на півд. в Аккерманщині (Білгородщині), де вони змішані з болгарами, молдаванами, німцями й росіянами, однак становлять 36,5%. Хотинщина (тепер частина Чернівецької обл.) й Аккерманщина (до 1953 Ізмаїльська обл., тепер частина Одеської обл.) належать до УССР. У сер. частині Б., що становить Молдавську ССР, є укр. етнічні о-ви, найбільше в кол. повітах Білецькому й Сороцькому, менше в Оргіївському і Бендерському (бл. 10%). Після другої світової війни нац. відносини частково змінилися: німці виселилися, а більшість жидів загинула. [В. Кубійович]

Історія. У наслідок свого положення й іст. обставин Б. не становила окремого держ. організму. Протягом століть вона залежала від сусідніх народів і займала в їх державах місце на периферії. В добу ранньої історії Б. заселювали ґети. На поч. 1 в. до Хр. з’являються даки, що разом із ґетами творять дакоґетську державу. Після зайняття Дакії римлянами Б. лишилася поза обсягом Рим. імперії. Трацьке плем’я, що заселювало півд. Б., звали також бессами. В 2 в. по Хр. тут мешкали тірангети, або турани, в півн. частині, арпи, або арапи, в півд. Від 3 в. Б. переходили кочові народи: ґоти, гуни, ґепіди, авари, болгари, угорці, пізніше печеніги, половці й татари. З 4 в. Б, заселюють анти, з 9 в. тиверці й уличі. В 10 в. гол. міста їх Пересічень (б. Оргіева), Тегинь (Бендери), Білгород. В 10—12 в. Б. входила до складу Київ. держави. Через півд. Б. київ. князі ходили на болгар і греків. У 12—14 в. Б. була частиною Гал.-Волинської держави, через Б. велася жвава торгівля Галича з придунайськими й причорноморськими землями. Тат. навала 1241 ослабила вплив Галича на Б.; одночасно в півд. частину почали напливати рум. поселенці. В кін. 14 в. Б. зайняли молд. воєводи Петро Мушат (Хотинщину), Роман Мушат (1394 р. Бендери і Аккерман). В 14—15 вв. у Б. прийшли ґенуезці, що, за підтримкою візант. цісарів, здобули перевагу в торгівлі на Чорному морі; на недовгий час вони створили тут торг. пункти й кріпості, м. ін. Бендери. В 15 в. за Олександра Доброго (1400—37) і Стефана В. майже вся Б. увійшла до складу молд. держави. 1514 Б. разом із молд. воєводством опинилася під тур. зверхністю, лишаючись під нею три століття — аж до 1812. Турки збудували й зміцнили в Б. кілька фортець: Білгород (Аккерман), Кілію, Тягиню (Бендери), Сороку і Хотин, укріпляючи Б. проти Польщі. В кін. 16 і в 17 в. в півд. Б. кочували ногайські татари, інакше буджацькі, від Буджака, що його відступив їм тур. султан. За коз. доби до Б. з походами ходили Д. Вишневецький (1553 і 1564), Івоня, Іван Підкова (1577), Наливайко 1594 займав Кілію. В 1621 П. Сагайдачний разом із поляками переміг турків під Хотином; 1632 козаки під проводом Сулими вдруге займали Кілію. Богдан і Тиміш Хмельницькі робили походи до Б. 1650 і 1652. В 1709 Мазепа разом із Орликом перебував у с. Варниці б. Тягині. За часів Катерини II, після зруйнування Січі, багато запор, козаків переселилося в півд. Б., створивши Наддунайську Січ. Під час рос.-тур. війни 1806—12 Б. зайняли рос. війська. На підставі мирового договору в Букарешті 16. 5. 1812 Туреччина відступила Росії територію між Прутом і Дністром.

Рос. уряд створив з Б. окрему область із центром у Кишинові з тимчасовим управлінням — «верховною радою» при участі молд. бояр («органічний статут» 1818); 1828 «верховна рада» перетворена була на обл. дорадчу установу, і область із губернатором на чолі підпорядковано «новорос.» ген.-губернаторові; 1873 Б. обл. перетворена на губ. і зрівняна з ін. губерніями Росії. Після Крим. війни за паризьким договором 1856 до Молдавії відійшла півд.-зах. частина Б., повернена до Б. за берлінським мировим договором в обмін на Добруджу. В 19 в. до Б. переселилося багато урядовців; адміністрація, преса, школа і церква ширили русифікацію. За Цей час населення Б. збільшилося допливом росіян, румунів, українців, болгар, німців і жидів. Нац. свідомість українців у Б. за рос. окупації була нерозвинена, однак мали місце і вияви приналежности їх до укр. нації (участь на відкритті пам’ятника І. Котляревського в Полтаві 1903 делеґата Хотинського пов. Ф. Немоловського).

Березнева революція 1917 викликала нац. і соц. заворушення в Б. Сепаратистичні настрої існували як серед румунів, так і українців. Селяни домагалися розподілу землі. В липні 1917 Україна через Ген. Секретаріят Центр. Ради заявила свої права на Б. Після розвалу Рос. імперії українці, перев. півн. частини Б., відразу створили багато укр. нар. шкіл, дві середні школи — в Хотині й Аккермані, понад сотню «Просвіт»; з’явилися укр. відозви й часописи. На прохання укр. організацій Центр. Рада вислала до Хотина свого комісара І. Ліскуна. Щоб не допустити прилучення Б. до України, румуни організовували зібрання, військ, мітинґи, створили рум. партії. Військ, з’їзд басарабців 21.10.1917 проголосив автономію Б., домагаючись скликання тимчасової регіональної ради (з 120 чл. — 44 від військ, з’їзду, ін. — від селян та етнічних груп). Так створена Рада Країни (Зіаіиі Тагіі) присвоїла собі права нац. асамблеї.

2.12.1917 Сфатул Церій проголосив Б. дем. молд. республікою у федерації з Росією. Коли 13.1.1918 11 рум. дивізій під командою ген. Брочяну окупували Б. й був оголошений стан облоги, Сфатул Церій 24.1.1918 проклямував Б. незалежною молд. республікою. Під час мирових переговорів у Бересті укр. делегація домагалася прилучення Б. до України, тоді рум. уряд вислав свого прем’єра Марґіломана до Кишинова, де в умовах окупації Сфатул Церій 27.3.1918 проголосив прилучення Б. до Румунії, залишаючи за собою місцеву автономію. Укр. населення півн. Б. на поч. квітня 1918 провело великі зібрання по всіх місц. Хотинського і Сороцького пов. з протестом проти силоміцного прилучення Б. до Румунії; укр. організації Б. вислали делегацію до Києва з повноваженням від всіх волостей, яка домагалася від укр. уряду надіслання укр. війська і держ. представників для офіц. прилучення Б. до України. Але події на Україні не дозволили це зреалізувати; мін. закордонних справ Д. Дорошенко офіц. протестував проти окупації Б. рум. військами.

25.11.1918 Сфатул Церій ухвалив приєднати Б. до Румунії, відмовляючись від всякої автономії (голосами лише 38 послів на 46 присутніх, при заг. числі чл. ради — 162); після цього Сфатул Церій розпущено. Проти рум. намагань у цій установі виступав посол В. Циганко, лідер сел. фракції; за протирум. виступи заплатили життям укр. посли Чумаченко, Панцір, Прічніцький і ін. Почалися відразу масові арешти й розстріли. Серед протирум. виступів у Б. особливо важливе повстання 5—20 січня 1919, коли укр. повстанці під проводом отамана Маєвського роззброїли рум. окупаційну владу на Хотинщині й створили «Басарабську Директорію», яка почала переговори з Директорією УНР; при ліквідації цього повстання рум. війська в с. Атаки, Недобівці, Рукшин, Ставчани, Долиняни, Каплевка і ін. спалили тисячі хат і розстріляли тисячі людей. В Татар-Бунарі й навколишніх селах повстанці у вересні 1924 прогнали рум. адміністрацію й проголосили молд. республіку. Тільки за допомогою частин жандармерії, війська та дністрянської фльоти криваво придушено це повстання, що не мало нічого спільного з комунізмом і було спонтанним виступом нац. малосвідомого укр. населення проти рум. окупації. 1925 в Кишинові відбувся процес 283 його, у часників.

У дипломатичній боротьбі проти прилучення В. до Румунії визначне місце зайняв Г. Сидоренко, през. делегації УНР на мировій конференції в Парижі, а з другого боку — гол. сов. уряду УССР X. Раковський. Пропаґандивну діяльність розгорнули еміграційні басарабські орг-ції. 28. 10. 1920 Англія, Франція, Італія та Японія і Румунія т. зв. паризьким протоколом визнали приєднання Б. до Румунії. СССР і УССР не визнали приєднання, і справа Б. викликала дальше напруження у їх взаєминах із Румунією.

Рум. влада на протязі 22-річного панування тримала Б. на найнижчому культ., екон. і соц. рівні, запроваджуючи своєрідні колоніяльні порядки, отже тут провадилася інтенсивна денаціоналізація укр. населення. Укр. організоване нац. життя в Б. проявлялося дуже слабо. В півн. Б. культ.-нац. діяльність провадилась в с. Клішківцях («Просвіта»), Малинцях і Атаках. Серед укр. діячів визначалися поет О. Яловий, В. Корчовий, о. Болбочан, буковинці І. Бордейний, П. Григорович, П. Новосівський. У півд. Б. керівниками укр. нац. відродження були в Аккермані М. Галин, І. Гаврилюк, В. Гетьманченко; родина Чернухів, М. Палій, Ластовецький, І. Хімочко, С. Яременко (Старо-Козаче). «Просвіти», читальні, театральні гуртки, кооперативи були в Аккермані, Старо-Козачому, Шабо, Турлоках і ін. 1920 в рум. парляменті було 9 укр. послів з Б., 1929 р. — 1 посол з Хотинського пов., однак не відіграли ніякої ролі. 1935 укр. населення Аккерманщини постраждало від голоду, спричиненого сильною посухою; створений на Буковині Комітет Допомоги В. спричинився до вияву солідарности українців під рум. окупацією.

28.6.1940 уряд СССР змусив Румунію під загрозою війни зректися Б. і півн. Буковини. Верховний Совєт рішенням з 2. 8. 1940 прилучив Аккерманський, Ізмаїльський, Хотинський пов. до УССР. Решта В. увійшла до Молд. СССР, створеної з Автономної Молд. ССР, яка доти входила до УССР. Під час відступу большевиків 1941 знищено чимало свідомих українців (між ними В. Гетьманченка). Друга рум. окупація (1941—44) ще більш денаціоналізувала Б. 1944 сов. військо знову зайняло Б. Мирова конференція в Парижі 10.2.1947 визнана належність Б. до СССР.

Література: Берг П. Бессарабия. П. 1918; Берг П. Население Бессарабии, этнографический состав и численность. П. 1923; Uhlig C. Die bessarabische Frage. Eine geopolitische Betraditung. Бресляв 1926; Bo1dur A. La Bessarabie et les relations Russo-Roumaines. Париж 1927; Iorga N. La vιritι sur le passι et le prιsent de la Bessarabie. Букарешт 1931; Nistor I. La Bessarabie et la Bucovine. Букарешт 1937; Академия Наук СССР. Институт Географии. Молдавская ССР. М.-Л. 1947; Серебровский В. Молдавия. М. 1948. [А. Жуковський]