З поширенням кріпацтва й розорюванням цілинних степів у 18Ч19 вв. Б. занепадає; цукроварство підриває експорт меду. Через це вже в кінці 18 в. рос. і австр. уряди звільняють пасічників від податків. В 19 в. зберігалися пасіки у деяких поміщиків, духовенства, по монастирях, у козаків та заможніших селян. Скасування кріпацтва сприяло новому піднесенню Б. В першій пол. 19 в. в Б. на Україні настає відродження; в ньому велику ролю відіграв чернігівський поміщик Петро Прокоповмч, що винайшов рамковий вулик, організовував пром. пасіки, сіяв і досліджував медодайні трави, пропаґував поступове Б., зокрема в заснованій ним 1826 пасічничій школі в с. Пальчиках б. Батурина. Цю працю продовжували: його послідовник Степан Великдан, Покорський-Журавко, М. Новлянський, Костенецький, Пономарів, В. Ващенко (конструктор поліпшеного вулика, керівник пасічничої школи в Воярці), Андріяшів (перший дир. школи в Боярці 1902), В. Шимановський (автор великого підручника лМетоди пасічникування╗), В. Різниченко (ред. ж. лПасічнича Старовина╗), Євген Архипенко (ред. пасічничих журналів, автор підручників) і ряд ін. На зах. землях піднесенню Б. після скасування панщини сприяла діяльність Юліяна Любінецького, послідовника Прокоповича, засновника першої в Галичині пасічничої школи (1850) й автора підручника, і О. Трещаківського, який видав першу книгу з Б. укр. мовою (1855); одночасно о. Долиновський сконструював вулик і багато писав про Б.; далі працювали о. І. Наумович, засновник пасічничого т-ва в Коломиї (1868), о. Бажанський (конструктор вулика), о. М. Михалевич (автор кн. лПасіка╗), І. Марцінків, о. В. Пилипчук, О. Чинка та ін.

Після першої світової війни й революції Б. на Україні підупало. Якщо перед війною в 9 укр. губ., на Кубані й на зах. землях було бл. 2 500 000 пнів (з них 90% належало селянам), то в 1923 Ч лише бл. 1800 000 пнів, з них в УССР Ч 1 100 000 (1/3 становили рамкові вулики). Запровадження непу сприяло деякому піднесенню Б. в УССР, насамперед у ділянці дослідної справи. Створена була в Харкові н.-д. пасічницька станція (перший дир. Козачок), пізніше Ч зональна станція Всесоюзного Ін-ту Б., дослідна станція в Умані з кількома дослідними пунктами. У 20-их і 30-их рр. виходило чимало вид. укр. мовою, зокрема журнали лВісник Пасічництва╗ (Київ), лГолос Пасічника╗ (Житомир), лПасічник╗ (Прилуки-Харків), лПасічнича Старовина╗ (Харків), лПасічник-Колгоспник╗ (1930Ч36 у Харкові), пізніше лКолгоспне Бджільництво╗ (з 1936 в Харкові). Боярська пасічнича школа, заснована 1902 з музеєм ім. Прокоповича, перетворена була на Боярський Технікум Бджільництва (що існує і тепер). Колективізація, звТязана з ліквідацією індивідуальних госп-в згубно відбилася на Б. Ч величезна більшість пасік, відійшла до колгоспів, ті, що лишилися на присадибних ділянках, Ч невеликі числом вуликів.

Період між двома світовими війнами на зах. землях позначений поширенням Б. Відновлене було Т-во лСіль. Господар╗ з пасічничою секцією. Працювали: Є. Архипенко (видавав ж. лУкр. Пасічництво╗, організував кооперативу лРій╗ 1926 у Львові), М. Боровський (референт пасічництва і ред. відновленого Т-вом лСіль. Господар╗ ж. лУкр. Пасічник╗, дир. кооперативи лРій╗), о. В. Пилипчук (ред. не. лУкр: Пасічник╗ в Тернополі і автор підручника), І. Марцінків та ін. Т-во лСіль. Господар╗ видало багато літератури з Б., влаштовувало курси, виставки, лекції в школах, по радіо, організувало Б. в повітах (в 1937 р. Ч 237 пасічничих секцій з 6 000 чл.), в 1930 виникла Подільська Пасічнича Спілка в Тернополі. В 1939 було до 800 000 пнів з продукцією меду Ч бл. 5 000 000 кг, воску Ч бл. 270 000 кг. На Карп. Україні навчальну і дослідну справу вів Союз Підкарп. Пчолярів (35 т-в із 1180 чл.), існувало т-во лРій╗ в Ужгороді (курси, майстерні, пром. пасіки, виставки). В-во лПчолка╗ (П. Кукурудзи) випускало ж. лПідкарпатське Пчолярство╗ (пізніше лПчолярство╗) і для молоді ж. лПчілка╗; видало кілька підручників Б. Друга світова війна припиняє цю працю. Колективізація призводить до переходу більшости пасік у колгоспи.

Друга світова війна принесла нечувану руйнацію Б. України: якщо в 1939 в УОСР було 1 290 000 вуликів, то за офіц. даними 1948 р. в УССР лишилося тільки 20 000 пасік із заг. ч. понад 500 000 вуликів. В умовах нинішньої важкої кризи сіль. господарства України нема підстав сподіватися тепер інтенсивного піднесення Б. [М. Боровський]