Белзька земля, іст. край, що обіймав гор. Побужжя й сусідню частину Посяння від Грабівця й Городла на півночі до Любачева й Бузька на півдні (див. карту в ЕУ І, стор. 416 і 448). В 1170 р. відокремилася як Белзьке князівство зі складу Володимирського (на Волині) князівства; кн. Всеволод Мстиславич (1170�95) і Олександер Всеволодович (1195�1234), що провадив боротьбу з Данилом; останній, здобувши від Олександра Белзьке князівство, прилучив його (1234) до Галичини разом із Холмським; від кінця 14 в. до 1462 р. Белзьке князівство підлягало мазовецьким князям; 1462�1772 Б. з. становила воєводство в складі Польщі й ділилася на 4 пов.: белзький, бузький, грабовецький і любачівський. Після розборів Польщі півд. частина Б. з. припала Австрії, а півн. увійшла до складу Поль. Королівства і становила півд. частину Холмщини. [С.Б.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]