Берестейська унія
, церк.-іст. подія (1596) і, на її основі, порозуміння між укр.-білор. Правос. Церквою та Римським Престолом: визнання Римського Папи головою Церкви з усіма висновками цього визнання в справах віри, моралі та церк. адміністрації (за визначенням фльорентійського собору 1439), Із збереженням, в рамках Київ. митрополії, адміністративної, обрядової, дисциплінарної і взагалі церк.-культ. автономії. Тур. неволя константинопільського патріярхату (1453), ускладнені справи укр. Правос. Церкви, розхитання її внутр. дисципліни, створення моск. патріярхату (1589), що зазіхав на ввесь евр. схід, протестантські впливи та польонізація укр. вищих верств спричинили в укр. церкві в 2 пол. 16 в. глибоку кризу. На єпископських зїздах 159094 рр. зформулювався плян приступити до звязку з Римом. Крім церк.-рел. користи, ініціятори вбачали в унії порятунок укр. вищих верств від поль. латинства й зрівняння укр. церкви та її духовенства з латинським духовним станом у поль.-лит. державі; з міркувань корисности для своєї політ. і церк. акції, цю справу підтримували й провідні поль. кола. Над обєднанням працювали П. Скарґа, В. Гербест, єзуїти А. Поссевіно, П. Аркудій, Б. Мацейовський, укр. єпископат, зокрема Іпатій Потій, еп. володимирський, що намагався схилити до цієї справи Костянтина Острозького. Але Острозький за вихідну базу дискусії взяв співучасть Візантії і Москви, що означало відсунення справи, і тому ініціятори вирішили діяти самостійно. 22.6.1595 всі 9 ієрархів підписали листа до папи Климента VIII, заявляючи про готовість вести переговори про церк. зєднання й уповноважуючи єп. К. Терлецького та І. Потія діяти в Римі. У вересні Потій і Терлецький виїхали до Риму, де, після довгих переговорів, 23.12.1595 перед Римською Куріею склали ісповідання віри. Папською буллою Magnus Dominus (23.12) було проголошене зєднання. В січні-лютому 1596 встановлено церк. права і привілеї. Рим гарантував їх буллою Decet Romanum Pontificem (23.2.1596) і вжив відповідних заходів перед поль. урядом щодо здійснення цивільних пунктів цього порозуміння (сенаторство для еп., пільги для духовенства й церков, церковні добра тощо). Після повернення Потія й Терлецького з Риму 1620 жовтня 1596 був скликаний собор у Бересті. Собор розбився на дві групи за і проти зєднання з Римом, себто одночасно відбулися два окремі собори. Головою опозиції був К. Острозький, що схилив на свій бік еп. львівського і перемиського Г. Балабана та З. Копистенського з великою частиною духовенства і шляхти. З боку православних брали участь у соборі представники сх. патріярхів константинопільського і олександрійського. За зєднання з Римом став митр. і 5 єп. з ігуменами, архимандритами та частиною духовенства і шляхти. Обидві групи одна одну засудили, викляли й ухвалили відповідні рішення. Собор прихильників унії, де була більшість ієрархів, затвердив зєднання й повідомив про це пастирським листом народ. Відповідний універсал видав і король Жигмонт III, прихильник цієї акції. В соборі взяли участь як представники Ап. Престолу еп. латинського обряду львівський, луцький та холмський і кілька сенаторів з боку уряду і короля. Кінцеве слово (20.10) виголосив П. Скарга.Берестейська унія і опозиція проти неї розщепили укр. церкву та народ і викликали довготривалу завзяту внутр. боротьбу. Розлам поглибився висвяченням нових правос. єп. (1620) і поставленням церк. справи як одної з головних у політ.-соц. боротьбі козаччини з Польщею та в переговорах із Москвою (1654). Унія пізніше поширилася на єпархії ужгородську (1646), перемиську (1692), львівську (1700) та луцьку (1702). У 18 в. уніфікаційний процес на користь католицизму охопив Правобережжя, Галичину й Карп. Україну. Разом із моск. окупацією цих теренів на них силоміць винищено укр. католицизм: за Катерини II (Правобережжя, Волинь), Миколи І (1839, рештки цих територій), Олександра II (1875, Холмщина). Обєднана з Римом, Гр.-Кат. Церква в Галицькій і Карп. Україні, збережена в межах Австро-Угор. імперії (17721918), була знищена в 19451950 советською владою за некомпетентними вирішеннями зїздів у Львові, Мукачеві, Пряшеві. Тепер за берестейською формулою живе лише укр. еміґраційна Кат. Церква.
Джерела і література: див. ЕУ І, стор. 62122, а також Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, ІII. Рим 195354. [А. Г. Великий]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|