Бібліотеки
на Україні, як збірки рукописів та рукописних книг, зявилися з 11 в. при манастирях та церквах (напр., у Києво-Печерському манастирі, при катедрі св. Софії з 1037 та ін.). Деякі князі дарували монастирським Б. книжки з власних збірок. Після тривалого занепаду Б. на Україні стали зявлятися в добу нац.-культ, відродження 1617 вв. в Острозі, при братствах, зокрема велика при Львівському Ставропігійському, в деяких манастирях (зокрема в Києво-Печерській Лаврі), в Київ. Академії, пізніше, в 18 в., в колегіях. Мали значні, як на той час, збірки книг видатні церк. і світські діячі 1718 вв. Б. в сучаснім розумінні слова, як упорядковані книгозбірні, призначені для широкого користування, зявилися на Україні в 19 в. Велике значення мали Б., засновані при високих школах Київ. Духовної Академії, університетські Б. у Львові (з 1784; в 1937 р. 339 000 тт.), Харкові (з 1805; в 1936 понад 700000 тт.), Києві (з 1834; в 1928 р. понад 700 000 тт.), Одесі, Чернівцях, ін. високих шкіл, духовних семінарій, окремих гімназій, наук. т-в і музеїв, зокрема Іст.-Археологічного в Полтаві, Археологічного в Києві, Ossolineum у Львові (перед війною бл. 500 000 тт.) та ряд ін. Тоді як усі ці Б. призначалися перев. для наук. та навчальних цілей, публічні Б. мали на меті обслуговувати громадянство, хоч багато з них містили цінні наук. збірки: Київ. Міськ. Публічна Бібліотека, Одеська (з 1829; в 1928 понад 700 000 тт.), Харківська (з 1886), Львівська та ін. Б., гол. губ. міст кол. підрос. України. Крім них, існувала мережа Б. по невеликих містах; в межах кол. Росії ці Б. належали перев. міським і пов. земським управам. На Зах. Укр. Землях мережа Б. була організована Просвітою. Виняткове значення концентрацією укр. книжок мали Бібліотека Просвіти у Львові (з 1868) і Бібліотека НТШ (з 1892; 1939 р. мала бл. 300 000).Після революції і війни
191720 рр. стан Б. на Україні дуже змінився: загинуло багато цінних приватних, перев. поміщицьких, а також монастирських і церк. збірок лише частину їх вдалося врятувати місц. культ, діячам. За часів Укр. Держави, 2.8.1918 видано закон про заснування Нац. Бібліотеки Укр. Держави в Києві. 1919 перейменована на Всенар. Бібліотеку, вона увібрала в себе ряд найцінніших збірок Києва, а в 1935 р. була обєднана з Бібліотекою Укр. Академії Наук. Нині вона зветься Держ. Публічною Бібліотекою УРСР і є найбільшою книгозбірнею на Україні (понад 5 000 000 тт. і численні стародруки, рукописи й неосвоєні фонди). В 1920-их рр. створена була широка бібліотечна мережа на базі старих публічних міських і земських Б., книгозбірень навчальних закладів та наук. т-в і орг-цій, поповнених конфіскованими книжками; мережа ця зазнавала багатьох орг. змін. Поряд із гром. Б. зявлялися Б. в новостворюваних високих і сер. школах, в заводських і проф. клюбах, колгоспах і т. д. У великій мережі Б. України (докладніше див. ЕУІ, стор. 101213) особливе значення, крім Держ. Публічної Бібліотеки УРСР і Бібліотеки НТШ, збагаченої книжками з різних наук. Б. Львова і 1940 р. перетвореної на Бібліотеку Львівської Філії АН УРСР, мають Держ. Наук. Бібліотека ім. Короленка в Харкові (існує з 1886 в 1949 р. понад 2 000 000 тт.) і публічні В. Одеська (1936 1 500 000) й Дніпропетровська (1939 бл. 300 000 тт.), а також університетські Б. (див. вище). За наявности великої кількости Б., книжкові скарби України однак не можуть бути приступні для вільного користування. Вся бібліотечна справа суворо підпорядкована ідеологічній політиці ком. партії. Після багатьох чисток Б. тривають далі не тільки вилучення творів авторів, визнаних за ворогів народу, а й конфіскації книжок, де останні лише згадуються. Оскільки офіц. ідеологія в УССР особливо гостро скерована проти укр. культури, саме книги укр. авторів найбільше вилучалися й нищилися або потрапляли до старанно охоронюваних спец. фондів, користування якими заборонене не лише для звичайних читачів, а й для наук. працівників (докладніше див. ЕУ І, стор. 100816). [Р. М.][Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|