Територія Бойківщини займає увесь Високий Бескид, сх. частину Сер. Бескиду, зах. частину Горґанів і Центр.-Карп. влоговину, що з ггівд. до них прилягає; на півн. (на пограниччі з �підгірянами�) межі Бойківщини загалом збігаються з границею Карпат, на півд. сусідують із сер.-карп. племенем (�долиняками�), говірку яких можна вважати за архаїчний бойківський говір; на зах. Б. сягають по доплив Сяну � р. Солинку (пограниччя з лемками); на сх. � по дол. Лімниці; на зах. і сх. межах Бойківщини є ще переходові смуги (дол. Ослави, Бистриці Солотвинської), що є наслідком впливу Б. на сусідні племена. Територія Бойківщини займає бл. 8 000 км², де живе до 400 000 населення � в основному Б.; більшість Б. густо заселюють Центр.-Карп. влоговину, де розміщені міські оселі: Турка, Бориня, Нижні Веречки, Волове; поза нею � Сколе і Синевідсько; на пограниччі з Підгір�ям�Старий Самбір, Самбір, Борислав, Дрогобич, Болехів, Долина, Калуш.

Б. відрізняються від сусідів мовою (Бойківська говірка), одягом, будівництвом, звичаями. До недавнього часу Б. носили одяг домашнього виробництва: полотняні штани й сорочка, киптар або сердак, гунька (сіра або брунатна з овечої вовни), широкополий капелюх (бриль), ходаки (легке, міцне шкіряне взуття) і широкий шкіряний пояс; жінки носять полотняні сорочки, спідниці � мальованки та білі полотняні плахти; бойківська сорочка вишивана хрестиковим геометричним узором, рідше з росл. орнаментом, виконаним одним (чорний або червоний) або двома кольорами (чорний і червоний, червоний і синій); такі ж кольори й на бойківських писанках із архаїчним орнаментом (хрестикові або ромбові конструкції). В архітектурі на Бойківщині зберігся своєрідний тип бойківської хати (з ґанком) і трибанних церков із характеристичними опоясаннями (Сілець у Самбірському пов., церква св. Юра з 15�16 вв. у Дрогобичі, в с. Ботелка в пов. Турка � з 16 в. й ін.); у старих церквах збереглися давні ікони (Укр. Національний Музей у Львові, �Бойківщина� в Самборі) і фрески з 15�16 вв., напр., відкриті під час перебудови василіянського монастиря в Лаврові, кол. Старосамбірського пов. Б. зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів, які зникли вже по ін. укр. землях (див. ЕУ І, стор. 197). Деякі перекази, напр., про Святославову могилу, про короля Данила та ін., свідчать про участь Бойківщини в спільноукр. іст. процесах.

За давніх часів Б. займалися гол. скотарством. Оселі їх користувалися т. зв. волосько-руським правом і не знали панщини, платячи своїм панам-зверхникам натуральну данину із скотарськолісового господарства. Через їх територію проходив гол. військ. і торг. шлях з України в Угорщину і Зах. Европу. Останнім часом Б. займаються перев. хліборобством (овес, картопля) і скотарством (раніше воли й вівці, пізніше здебільша молочне госп-во); до додаткових зайнять належать робота на лісорозробітках, на нафтових промислах, збирання і збут ягід та грибів; у р-ні Синевідська розвинене садівництво. Торг. рух, що відбувався гірським перевалом через територію Б., здавна призвичаїв до торгівлі деякі близькі до цього шляху оселі. Раніше Б. возили сіль (Старий Самбір називався колись Стара Сіль) до Галичини й на Волинь. Пізніше, коли австр. влада завела монополію, розвинулася торгівля овочами, її провадили братські �компанії�. Б. � торгівців овочами до 1914 р. можна було зустрінути не лише в містах Галичини, а й Петербурзі, Букарешті, Будапешті, а то й на франц. Рів�єрі. В цих підприємливих бойківських колах у нові часи ширилася укр. нац. свідомість, із неї вийшло чимало свідомої укр. інтелігенції � культ. і політ. діячів.

Серед народжених на Бойківщині визначних діячів минулого відомі зокрема: Юрій Дрогобицький (Georgius Drohobicz de Russia) � проф. ун-ту в Кракові 1488, згодом проф. і ректор ун-ту в Больоньї, письм. 16 в. Gregorius Vigilantius Samboritanus Ruthenus, П. Конашевич-Сагайдачний, М. Цмайло-Жмайло-Кульчицький, Гординський-Гордієнко, ген. суддя за Хмельницького І. Креховецький та ін. З новіших діячів треба згадати ряд письменників родом з Бойківщини або таких, що писали про Бойківщину: це � М. Устіянович, А. Могильницький, Я. Головацький, С. Ковалів, Ю. Кміт, О. Марків, О. Павлів, А. Чайковський, М. Зубрицький, Б. Лепкий, І. Филипчак, С. Парфанович і найбільший із синів Бойківщини � І. Франко; у деяких творах цих письменників зображені прикмети бойківської говірки (зокрема у Кміта, Маркова, Зубрицького, Парфанович).

В 1930-их рр. дослідницька праця над Бойківщиною зосередилася в музеї �Бойківщина� в Самборі, що видавав �Літопис Бойківщини�.

Вичерплива бібліографія � див. �Літопис Бойківщини�, 9 тт. Самбір 1931�39. [С. Рабій-Карпинська]