Теперішні болг. колонії в півд. Україні є вислідом новішої колонізації, спричиненої рел. та нац. і соц. гнобленням болг. населення турками на півд. від Дунаю. Такі переселення Б. були зв�язані з рос.-тур. війнами (Б., намагаючись визволитися, допомагали рос. армії) та з бажанням рос. влади якнайшвидше заселити півд.-укр. степи (�Новоросію�). 1752 рос. уряд затвердив болг. поселення в Новомиргороді та Ольшанці над р. Синюхою (на території сербського гусарського полку). В 1764�69, у зв�язку з закликом рос. уряду до чужинців оселюватися в Росії, невелика група Б. осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря, ін. на Чернігівщині. В 1769�91 Б. посилено напливають у Басарабію (Ізмаїл, Кілія, Бендери, Аккерман, Рені, Кишинів); рос. землевласники спроваджують Б. до своїх степових маєтків (с. Ольшанка, б. Ольвіополя, 1769). 1790 р. чималий болг. відділ увійшов до складу Бузького козачого війська (скасованого 1817) і був розселений на Херсонщині в околицях Бобринця та Вознесенського. Після укладення Яського миру (1791) частина бесарабських Б. переселилася в Тираспіль, Нижні Дубосари, Григоріопіль та Одесу. Найінтенсивніший період болг. колонізації припадає на 1801�12 рр., коли рос. уряд став особливо цікавитися долею балканських народів. Тоді болг. втікачі оселилися на півд. від Одеси (Малий і В. Буялик, Кубанка, Паркани), б. Миколаєва (Тернівка), б. Тирасполя (Катаржино) й б. Теодосії (Старий Крим, Кішлав). Одночасно Б. селилися в півд. Басарабії під протекторатом молд. господарів. Разом число болг. переселенців 1819 р. сягало бл. 24 000 душ. Останнє масове переселення Б. на півд. Україну відбулося 1830�34; 1844 число Б. становило 75 400 (3,3% населення Таврійської, Херсонської й Басарабської губ.). Після того, як за паризьким договором 1856 р. до Молдавії мала відійти майже половина заселеної Б. басарабської території, в 1861�62 рр. бл. 30 000 Б. звідти переселилися на Бердянщину й Мелітопільщину; тоді ж прибуло деяке число Б. з-за Дунаю. З Мелітопільщини частина Б. переселилася в 1860-х рр. на Кубань і Закавказзя. Дістаючи від рос. уряду особливі пільги й допомогу, Б. виявилися добрими хліборобами, городниками й виноградарями.

В УССР у межах 1938 р. жило за переписом 1897 р. � 60 000 Б., за переписом 1926 р. � 92 000 (в усьому СССР � 111 000, в 1939 � 113500); 97% Б. жило в селах, найбільші скупчення Б. � на Мелітопільщині, де в 20-их рр. існували 2 болг. нац. р-ни � Коларовський і Царедарівський (гол. осередок с. Преслав, де з 1875 існувала болг. вчительська семінарія); менші скупчення в півд.-зах. частині УССР. Б. жили в більших або менших суцільних островах. В 40 чисто або майже чисто-болг. сільрадах жило 76% всіх Б. У 1920-их рр. мова навчання в нар. школах болг. (за переписом 1927 р. 72,5% болг. дітей вчилися в УССР в болг. семирічках, 12,4% � вчилося болг. і другою мовою); в 1933 в СССР було 54 болг. школи, 1 пед. і 1 аґротехн. технікуми. Всеукр. філія Центрвидаву випускала болг. мовою підручники й популярну літературу, виходив офіц. часопис �Съветско Село�. Після 1933 р., із зміною нац. політики, болг. райони ліквідовані. В Криму жило (1926 р.) 11 000 Б., на Кубанщині бл. 1 000. Великий болг. острів у півд. Басарабії з м. Болградом як центром лежить на межі укр. і румунської (молдавської) етногр. території; на цьому о-ві жило за переписом 1897 � 102000 Б., 1941 � 179000. Цей етногр. острів належить тепер до складу Одеської обл. за винятком півн. частини, що входить до Молд. ССР. В 1939 р. жило на сучасній території УССР бл. 250 000 Б., або понад 80% усіх Б. в СССР і більше як 3% всіх Б. у світі.

Література: Титоров Й. Българите в Бесарабия. Софія 1905; Музыченко А. Быт болгар поселенцев Феодосийского уезда. Этнографическое Обозрение, XLIII; Музыченко А. История поселения и фонетические особенности говора крьмских болгар поселенцев Феодосийского уезда. Известия ОРЯС, ХІІ, 2; Державин Н. Болгарские колонии в России (Таврическая, Херсонская и Бессарабская губернии), І. Сборник за народни умотворения и народопис, XXIX. Софія 1914; II. П. 1915; Вернштейн С. Волгарские говоры Украины. Наук. Записки Одеського Держ. пед. ін-ту, І. О. 1939. [О. Горбач]