Болота
, надмірно наводнені частини земної поверхні, покриті шаром торфу, глибиною до 30 см і більше в неосушеному стані та до 20 см в осушеному; при тонших шарах торфу говориться про заболочену землю. Б. діляться на три типи: низинні або долинні, верхові (поверхові) і перехідні. Низинні Б. живляться ґрунтовими водами, що мають у своєму складі мінеральні солі; верхові Б. бідні на мінеральні солі, зокрема кальцій, бо живляться перев. атмосферними опадами, які, не маючи відповідного випаровування, стоку і всякання в землю, затримуються в поверхневих шарах; перехідні Б. мають елементи обох попередніх типів.Б. України належать перев. до долинного і перехідного типів; верхових Б. приблизно лише 10/о. За характером рослинности на Україні вирізнюється три типи Б.: мохові-сфаґнові (біломохові) і гіпнові (зеленомохові), трависті і деревні. Сфаґнові Б. питомі для верхових боліт (перев. на Зах. Поліссі і в Карпатах); серед травистих Б. велике поширення мають осокові Б. (гіпново-осокові Б. найпоширеніші на Україні) і високотравні (очерет, рогіз, комиш тощо) поширені в лісостепу й степу (плавні); до деревних Б. належать березові, вільшані та Б. з вербою і сосною (див. ще ЕУ І, стор. 10204, мал. 68, 71, 72).
На укр. землях Б. займають бл. 2 500 000 га, в тому ч. в УССР бл. 2 000 000 га; найбільше в півн. ліс. смузі (530% площі), менше на Лівобережжі (25%), ще менше на Правобережжі (до 2%) і в Степу (до 1%). Найбільші Б. України (і Европи взагалі) в р-ні Припяті Полісся, особливо в зах. частині, де вони творять великі суцільні масиви або простягаються в долинах рік; переважають тут трависті низинні Б., т. зв. гала. Менше заболочене Центр. Полісся, особливо над Дніпром; на Лівобережнім Поліссі розкинені Б. на вододілі ДніпраДесни (Б. Замглай) і на заплавинах малих річок; значно менше Б. на Лівобережному Лісостепу; невеликі В. лежать на межі Поділля (над гор. Бугом і Стиром), на Підкарпатті (Самбірські Б.) і на Надтисянському Низі (Чорне Болото). Найтиповішими Б. степ. смуги є заболочені долини рік, т. зв. плавні, зокрема в гирлових частинах (Дніпра, Кубані й Дунаю), де Б. частково переходять у солонці.
Поруч із Б. існують т. зв. заболочені землі, здебільшого луки, які в бідні на опади роки використовуються як с.-г. вгіддя і площа яких залежить від величини атмосферних опадів.
Госп. використання Б. і заболочених земель дуже обмежене; трава дає грубе, гірше від лугового, сіно; на деревних Б. використовується деревину вільхи, берези, осики; деяку госп. користь дають комиші, очерет і збирання ягід; найбільше значення має видобування торфу. Б. утруднюють транспорт, сприяють розмноженню сарани й комарів поширювачів малярії та ін. хвороб.
Меліораційні роботи над осушенням Б. на Україні початі були в другій пол. 19 в., до 1913 осушено бл. 1000 000 га (перев. на Поліссі, тоді ж осушено Самбірські й Карпатські Б.); після першої світової війни відбудували знищену чи занедбану під час воєнних дій систему висушних каналів і дренів; меліораційні роботи провадилися перев. на Лівобережжі. Після другої світової війни працю над осушуванням Б. відновлено; деякі осушені терени залишають під сінокоси, на ін. вирощують овес, гречку, капусту, картоплю, брукву, моркву, конюшину тощо.
Вивченню Б. і заболочених земель на Україні присвячено чимало наук. праць та експедицій; до важливіших із них належать: експедиція І. Жилинського в 187598 рр. для вивчення Полісся, низка праць Г. Танфільєва в 188895 рр. про Полісся, твір А. Фоміна про районізацію Б. евр. Росії (1898), Торфяные болота В. Доктуровського (1935), праці В. Вільямса, Н. Каца, В. Купріянова; за сов. режиму працями над вивченням Б. в СССР керує Центр. Торфова Дослідна Ст. при Мін-ві Сіль. Госп-ва СССР. [І. Вакуленко і І. Тесля]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|