Населення. Перші відомі українці в Б. Ч родина Миколи Морозовича, що виїхав із Золочівщини 1872 р. Відокремлені випадки еміграції до Б. були в 1876 і 1886 рр., в 1891Ч92 виїхали більші групи (60 родин). Масового характеру еміґрація набрала в 1895Ч96 у наслідок т. зв. лбраз. гарячки╗, спровокованої аґентом італ. пароплавних ліній, який обіцянками дешевої землі зворохобив сіль. бідноту півн.-сх. Галичини. В цей час приїхало до Бразілії понад 15 000 українців і деяке число латинників. Оселені вони були в стейті Парана серед пралісів у дуже важких умовах. Цілковита безпорадність, голод, пошесті, вороже ставлення місцевого населення спричинили серед перших поселенців велику смертність, у багатьох випадках тимчасовий занепад моралі; деякі з переселенців поверталися до Галичини. В 1897Ч 1907 рр. іміграція до Б. тривала, проте в менших розмірах: щороку 700Ч1000 душ. Друга масова іміграція відбувалася в 1908Ч14 рр., коли до Б. приїхало понад 14 000 українців. Уся укр. еміграція до першої світової війни, разом 40Ч45 000 (уже з природним приростом), походила з Галичини. Укр. еміграція до Б. в добу між: двома світовими війнами була відносно слаба: з усіх зах. укр. земель емігрувало бл. 10 000, не лише з Галичини, але й з Волині та Полісся, в меншій мірі з Буковини і навіть з-поміж укр. поселенців у Югославії. Остання фаза укр. еміграції до Б. Ч це приїзд бл. 7000 українців в 1947Ч51 рр. із таборів переміщених осіб в Европі. Разом до Б. виемігрувало понад 50 000 українців.

Точніше число українців в Б. невідоме. їх обчислюють на 100 000Ч120 000. Майже всі вони розміщені в півд. стейтах Б., а саме: Парана (85%), Сан Павльо (9%), Санта Катаріна (3%), Ріо-Ґранде-до-Суль (2%); в інших стейтах жило ледве 1% українців. Як на початку еміграції, так і тепер укр. оселі зосереджені здебільша в півд.-сх. Парані на високорівні (500Ч 700 м), де чимала висота дозволяє жити укр. пйселенцям, не зважаючи на субтропічне підсоння (26Ч27░ півд. широти). Найбільше українців у муніципії (повіті) Прудентополіс, де вони складають 3/4 всього населення. Це є гол. осередок укр. нац. життя в Б., другим є Курітіба, гол. м. Парани. В кін. 30-их рр. відбувся переселенчий рух із давніших скупчень у центр., півн. і півн.-зах. Парану; в той же час помітна тенденція пересолюватися до міст; в містах поселилася половина імігрантів 1920Ч38 рр. і майже вся повоєнна іміграція. Проте й тепер 75% укр. поселенців живуть в окремих або мішаних оселях (лколонії╗) й зайняті в хліборобстві.

Господарство. Укр. селяни в Б. мають переважно 20 і більше га господарства (лшакри╗). У перші, роки переселенці вели господарство місцевими примітивними методами, вирубуючи й випалюючи ліс та плекаючи на вкритому попелом ґрунті кукурудзу й чорну фасолю (фіжон). Останнім часом укр. поселенці перейшли до звичайних форм обробітку землі; стали плекати невідомі раніше в Б. культури, як пшеницю, жито, гречку, евр. картоплю. Розвинули садівництво й годівлю герви-мате, незнане майже бджільництво; в тваринництві перше місце займає свинарство, дедалі більше розвивається птахівництво, зокрема курівництво. Тепер бл. 300 родин на терені півн.-зах. Парани зайняті прибутковим плеканням кави. Загальний стан посідання землі Ч до 500 000 га. Понад 20% українців працюють у нехліборобських професіях: робітники, самостійні ремісники й купці, учителі, держ. службовці й представники ін. професій; наростає народжена вже в Б. інтелігенція, скріплена найновішими іміґрантами.

Церк. життя. Духове, а почасти й культ.-осв. життя укр. поселенців у Б. тісно звТязане з церквою, що й раніше, і тепер становить єдиний стабільний чинник опіки над вірними. Українці в Б. майже на 85% католики.

Організація рел. життя українців почалася з 1898 р.: 1896 р. прибули перші священики, 1897 Ч перші оо. Василіяни (о. С. Кізима) їх праця піднесла на дусі переселенців, що стали морально підупадати під впливом нестерпних умов життя; духівництво перебрало в свої руки шкільну й осв. справу. Гр.-кат. священики були підпорядковані римо-кат. єпископам, тому приїзд жонатого духівництва був неможливий і священиками були здебільшого монахи (в 1922 на 11 свящ. Ч 8 оо. Василіян). 1951 р. Апостольська Столиця вилучила українців і всі ін. нац. групи сх. обрядів з-під юрисдикції місцевої ієрархії й іменувала для них ординарія в особі архиєп. Ріо-де-Жанейро кардинала де Баррос Камара, а ген. вікарієм для українців Ч о. К. Прийму. Ген. Вікаріят для українців-католиків у Б. охоплює бл. 70 000 вірних, 10 парохій, 32 свящ. (з них 25 оо. Василіян), 110 церков, церковок і каплиць. Оо. Василіяни в Б. становлять окрему провінцію з осідком у м. Прудентополіс, мають власний новіціят і 4-річну сер. школу в Прудентополісі, видають місячник лУкр. Місіонар╗, тижневик лПраця╗ і книжки рел. та нац. змісту. Рел. виховну й харитативну працю провадять із 1911 р. сс. Служебниці (205), що мають там окрему браз. провінцію з осідком у Прудентополісі, ведуть 28 початкових шкіл і 2 середні, утримують 2 шпиталі і 2 сиротинці, їх працю доповнює Т-во Катехиток, засноване після 1940 р.

Укр. Автокефальна Правос. Церква в Бразілії, з окремим адміністратором, охоплює бл. 9 000 вірних; більші скупчення: Сан Павльо, Курітіба, Порто Алеґре, Апукарана Ч Нова Україна і Ґонсальвес Жуніор; 8 свящ., церков і каплиць Ч 12; першим організатором був о. Дмитро Сідлецький 1930. Кілька тис. правос. українців не належать до УАПЦ, особливо в стейтах Сан Павльо і Ріо-Ґранде-до-Суль.

Освіта. Великі зусилля присвятили українці Б. своєму шкільництву. Його початки припадають на 1897Ч98 рр., коли, переважно з ініціятиви священиків, стали організовувати хатні школи. Більше шкіл, і краще устаткованих, постало під час другої укр. масової еміграції від 1907 р. Для поліпшення шкільної справи 1913 р. з ініціятиви оо. Василіян створено Шкільний Союз. 1913 р. в Б. було 35 укр. шкіл, з них у самій муніципії Прудентополіс 22 з 630 учнями; 1920 їх було 41, і це число утрималося до 1938 р., коли з поч. диктатури й асиміляційної політики укр. школи, а згодом і т-ва та преса були закриті і навіть священикам заборонено виголошувати проповіді укр. мовою. В розвитку укр. шкільництва велику ролю відіграли сс. Служебниці, які 1938 р. мали 18 шкіл. Спроба організації укр. гімназії не мала особливого успіху, проте оо. Василіяни зорганізували в Прудентополісі 1932 р. свій новіціят, а 1935 4-річну сер. школу-семінар ім. св. Йосифа, з укр. й португальською мовами навчання. Тепер це єдина в Б. школа, де молодь може набути знання укр. мови, літератури й історії.

Громадське життя. До першої світової війни на території Б. існували 32 культ.-осв. т-ва під традиційними назвами лПросвіта╗, лТ-во ім. Шевченка╗ тощо. Спроба створити для них осередок у Курітібі була безуспішна великою мірою тому, що вже тоді назрівав поділ укр. громадянства в Б. на невелику групу ліберально-радикальних просвітян із курітібською лПросвітою╗ на чолі і консервативно-нар. масу під проводом духівництва. 1922 р. в Дорізоні створено такий осередок під назвою Укр. Союз у Б., але незабаром, у наслідок непорозумінь між організатором союзу П. Карманським і оо. Василіянами при Союзі лишилася тільки половина т-в як його філії, а ін. діяли самостійно за підтримкою оо. Василіян; найсильніше з них лУкраїна╗ в Прудентополісі діяло деякий час як їх централя. Укр. Союз, з осідком у м. Порто Уніон, а від 1934 р. в Курітібі, з поч. диктатури в 1938 змінив назву на Хліборобсько-Осв. Союз, але 1940 був змушений припинити діяльність, як і всі ін. укр. т-ва. Після ліквідації лнаціоналізаційного╗ режиму в Б. Хліборобсько-Осв. Союз 1947 р. відновив свою діяльність; постала друга культ.-осв. орг-ція Ч Т-во Прихильників Укр. Культури Ч ТПУК, також у Курітібі. Обидві орг-ції мають свої філії. Далеко слабше т-во лСоборність╗, що діє з 1949 р. в Сан Кайтанодо-Суль б. Сан Павльо. Культ.-осв. діяльність усіх цих т-в досить слаба.

Намагання організувати спільний осередок укр. життя в Б., як Укр. Нар. Рада в Прудентополісі на першому заг. конгресі українців у В. 1910 р. і як Укр. Нар. Рада в Бразілії, створена на зТїзді в Дорізоні 1919 р. Ч лишалися без успіху. Не став таким осередком і Укр. Союз. Тільки 1953 р. спільний зТїзд трьох т-в: Т-во Прихильників Укр. Культури, Хліборобсько-Осв. Союз і Укр. Т-во лСоборність╗, утворив Укр. Браз. Комітет як центр. представництво.

Укр. преса в Б. виникла перед першою світовою війною. Це були двотижневики лЗоря╗ (1907Ч10) в Курітібі і лПрапор╗ (1910Ч11) в КурітібіЧПрудентополісі, півмісячник лУкраїна╗ (1919) в Курітібі, місячник лСамоосвітник╗ (1936Ч40) у Прудентополісі, тижневик лНаш Напрям╗ (1937Ч38) в Курітібі, лЗоря╗ (1937Ч40) і лНаша Думка╗ (1948) в Сан Павльо. Тепер виходять тижневики лПраця╗ Ч орган оо. Василіян і лХлібороб╗ Ч орган Хліборобсько-Осв. Союзу, місячник лУкр. Місіонар╗, неперіодичний лІнформаційний Бюлетень╗ (УBoletim InformativoФ), що його видає португальською мовою Т-во Прихильників Укр. Культури з 1950 р., і неперіодична лПравославна Нива╗ з 1954 р. Існує в-во оо. Василіян з 1912 р., що випускає книжки рел. та нац. змісту (42 назви по 1952 р.). Читачів укр. преси і книжок Ч бл. 4 000 родин.

У гром. і культ, житті серед українців Б. відіграли визначну ролю в минулому: о. Маркіян Шкірпан ЧСВВ, Валентин Куц, Петро Карманський, Осип Шпитко і Сильвестер Калинець; у мист. ділянці Ч Дмитро Ізмайлович; з нового покоління визначаються: Петро Фірман і поетеса Олена Колодій; між літераторами з останньої еміграції Ольга Мак (*1913), Олекса Запорізький (*1915); з науковців працюють Володимир Ільченко і Володимир Каваляр (ґрунтознавці). Участь укр. етнічної групи в політ.-гром. житті Б. позначилася після другої світової війни (участь у виборах і вибір представників укр. походження до провінціяльного сойму Парани Ч 2 в 1947 р. і до федерального сойму Ч їв 1950 р.). В госп. розвитку Б. українці виявилися дуже позитивним, корисним іміґраційним елементом, зокрема в хліборобстві, в якому сильно зацікавлена ця країна. Ставлення браз. суспільности до українців прихильне, і окремі її діячі стали симпатиками укр. справи (Ромаріо Мартінс, Квельо Нето, Монтейро Лобато, кардинал Жайме Камара й ін.). Загалом переважна частина укр. етнічної групи в Б., в наслідок свого зайняття й розміщення по колоніях, є дуже консервативна щодо побуту, звичаїв, мови та переконань і відпорна на сторонні впливи; залишаючись такою, вона позбувається власної виключности і активно входить у життя країни свого поселення, виявляючи при цьому багато розуміння справи визволення рідного краю.

Література: G│uchowski K. Materja│y do problemy osadnictwa polskiego w Brazylji. Варшава 1927; Карманський П. Між рідними в Півд. Америці; Romсrio Martins. Quantos somos e quem somos. Курітіба 1941; Ювілейний альманах Василіянських Студентів у Вразілії 1897-1947; Гец М. Укр. іміграція в Бразілії. Українці у вільному світі. Ювілейна книга Укр. Нар. Союзу. Джерсі Сіті 1954; річники укр.-браз. преси, архіви орг-цій та установ. [М. Гец]