Б. — переходовий край між Україною й Румунією, в іст. аспекті — між Галичиною й Молдавією, з важливим стратегічним значенням (вступ з півн. до Молдавії); проміжне положення Б. вплинуло на її іст. долю: вона належала в цілому то до Молдавії чи Румунії, то до Галицького князівства, Польщі або Австрії; лише 1940 р. Б. була поділена за етногр. принципом між двома держ. комплексами — Україною й Румунією; територія Б. — 10440 км², населення 853000 (1930 р.); до УССР належить бл. 5 500 км² і 520 000 меш. (на 1930 р.).

Природа й господарство. Півд.-зах. половину Б. займають Карпати, які діляться на 2 смуги: кристалічну Мармаросько-Буковинську верховину і флішеві Гуцульські Бескиди; до Карпат прилягає бук. Піокартіагтя; далі йде частина Покутсько-Бесарабської височини, розташованої між: Прутом і Дністром. Клімат Б. помірковано-континентальний, модифікований висотою, напр., для Дорна Ватра (789 м) температура січня —6,4°, липня + 14,2° Ц., 745 мм опадів; для Чернівців (252 м) температура січня —5,1°, липня +20,1° Ц., 619 мм опадів. Ліси займають бл. 40% поверхні: 69% шишкові, 23°/о букові; сіножаті й пасовища — до 20%, рілля — понад 30%; засівна площа 270 000 га, культивують кукурудзу, жито, пшеницю, овес, картоплю, сіяні трави, цукровий буряк; с.-г. працею зайнято бл. 75% населення. З корисних копалин у кристалічній смузі виступають залізні й манґанові руди, оливо, срібло і мідь, у підгір’ї — сіль і цементні мерґелі. Пром-сть насамперед деревообробна з експортовим значенням, харчова (цукроварництво, млинарство, броварництво), шкіряно-взуттева, ґумова і трикотажна; взагалі пром-сть розвинена слабо, хоча за рум. часів розбудована дещо більше, ніж до 1918, коли їй доводилося конкурувати з пром-стю Австрії й Чехії. Мережа залізниць (5,1 км на 100 км² площі й 6,3 км на 1 000 меш.) і битих шляхів досить густа.

Людність. В добу переходу під австр. владу Б. була заселена рідко: 1775 р. — 75 000 меш., або 7 осіб на 1 км²; згодом, завдяки природному приростові й іміграції, населення збільшується: 1807 р. — 208 000 меш., 1827 — 371000, 1857 — 447 000, 1890 — 642 000; в кін. 19 в. відплив населення (еміґрація за океан) був дужчим, ніж доплив, т. ч. ріст населення сповільнився: 1900 р. — 730000 меш., 1930 — 853000, 1941 — 792000; у 1930 р. на 1 км² припадало 82 меш., в містах жило 27°/о людности; найбільші міста: Чернівці (центр краю) — 112 000 меш., Сучава — 17 000, Радівці — 17 000, Серет — 10 000, Кімполюнґ — 10 000, Садаґура — 9000, Сторожинець — 9000. Основне населення Б. становлять українці — 340 000, або 40% (в 1930-их рр.) і румуни — 290 000, або 34%; ін. етнічні групи з’явилися лише за австр. панування: жиди — 95 000, або 11%, німці — 75 000, або 9%, поляки — 25 000, або 3%, й менші групи — угорці, росіяни-старовіри, словаки, вірмени (разом 25 000, або 3%). Жиди. німці й поляки (найбільше в Чернівцях) — перев. мешканці міст; хоча німці становили тільки 1/10 населення, нім. мова, якою користувалися й жиди, була дуже поширена в Б., особливо за Австрії; ніде на укр. землях не було таких сильних культ., а за Австрії й політ., нім. впливів, як у Б. Етногр. межа, що ділить Б. на укр. й рум., проходить від Кирлибаби на півд. через Руську Молдавицю—Волоський Банилів—Сторожинець—Чернівці аж до Раранчі, на кордоні з Басарабією, на півн.; від укр. етногр. території уздовж кордону з Молдавією тягнеться довгий укр. етногр. півострів із м. Серетом, що сягає від Чернівців аж по м. Сучаву на півд.; з другого боку рум. оселі підходять аж до Чернівців (див. карту). В укр. етногр. Б. (5 300 км², 460 000 меш. у 1930 р.) українці становили 65,5%, жиди — 12%, румуни — 11,5%, німці — 5%, ін. — 6%; у рум. етногр. Б. (5140 км², 390 000 меш. у 1930 р.) румуни становили 64%, німці — 11%, українці — 9,5%, жиди — 10% й ін. 5,5% всього населення.

Сучасний політ, кордон між УССР і Румунією не збігається з етногр.: до Румунії приділено півд. частину укр. етногр. півострова з м. Серетом і низку сіл у горах, до України — рум. етногр. клин, що сягає під Чернівці; на Б. в межах Румунії залишається бл. 30 000 українців, або 9% всього населення, в укр. Б. — бл. 95000 румунів, або 18%. Сучасні нац. відносини в Б. частково змінилися в наслідок виїзду майже всіх німців і знищення під час другої світової війни більшости жид. населення. [В. Кубійович]

Історія. Найдавніші досі виявлені археологічні сліди заселення Б. — стоянки верхньопалеолітичного (оріньякського) типу, відкриті Ч. Амброжевичем 1927—37 (Бабин, Біла, Ілішешті, Миліїв та ін.). Тоді вже Б. становила одну культ, провінцію з Галичиною. В неоліті та в бронзову добу Б. була заселена трипільськими племенами (селища у Бабині, Дорошівцях, Оршівцях, Сереті, Хлівищу, Шипинцях та ін.). Сліди найпізніших їхніх селищ з так зв. білогрудівською культурою були відкриті у Василеві, Глібоці та Чункові. З залізної доби в Б. нині відомі лиш окремі знаходи скитського та кельтського типу. З перших вв. по Хр. сліди поселень (Чунків, Шипинці) та тілопальний могильник (Глібока) праслов’ян-ґетів (липицька культура), що вели жваву торгівлю з рим. провінціями над дол. Дунаєм. Найдалі на схід висуненим слідом інвазії венедів у Подністров’я є тілопальні поховання у Шипинцях. Б. мала також зв’язок із Пантікапеєм.

Перше відоме в літ. джерелах населення Б. — це гети, трацького походження, про яких згадують Геродот (515 до Хр.) та ін. античні автори. В 2 в. до Хр. серед ґетів з’являються бастарни, їх сусідами є бесси і карпи. Іст. ролю в 1 в. до Хр. — 1 в. по Хр. відіграли даки, ґетського роду. В 2 в. по Хр. в півн. Б. вдруге виступають бастарни, в півд. — тарги. В 3—9 в. через Б. пересуваються кочові народи: ґоти, гуни, ґепіди, авари, угорці. З 4 в. на Б. виступає сх.-слов. населення, що створило антську державу. «Повість временних літ» і візант. автор 10 в. Костянтин Багрянородний говорять про тиверців над Дністром, які на півдні межували з уличами.

В 10 в. Б. увійшла до складу Київ. держави, поділяючи її долю на протязі 10—11 вв. З оформленням Гал.-Волинського князівства, з кінця 11 в., Б. становить частину цієї держ. формації, перебуваючи в ній у 12 і 13 вв. Від княжої доби на Б. відомі: Василів, Кучелемін, Онут і пізніше Городок (мабуть нинішня Вижниця), Серет, Сучава, фортеці Цецин, Шипинці. Археологія свідчить про досить густе заселення Б. (городища — Глібока, Глинниця, Карапчів та Ін.). Тат. навала 1241 ослабила зв’язок В. із Гал. державою, на поч. 14 в. в півн. Б. виділилася окрема територія — Шипинська земля, що визнала тат. зверхність, і Б. опинилася під тат. зверхністю до 40-их рр. 14 в. Після перемоги над татарами угор. короля Людовіка І (1342) півд. Б. переходить під вплив Угорщини; Людовік призначає воєводою мармароського румуна Драґоша і сприяє переселенню до Б. румунів із Мармарощини й Семигороду. Засновник незалежного молд. воєводства Богдан І (1359—65) скинув угор. зверхність, а його син Ляцко (1365—73) поширив свої володіння і на Б. Від цього часу до 1774 р. Б. перебувала в складі Молдавії. Від 1387 до 1497 Молдавія, що охопила територію між Дністром, Карпатами й Чорним морем, визнавала зверхність Польщі. В 1514 р. Молдавія визнала протекторат Туреччини, зобов’язавшись платити султанові щорічну данину; в кін. 16 в. вона стала звичайною тур. провінцією. Румунізація Молдавії і Б. посилилася від 1564, коли столиця була перенесена із Сучави до Яс. 1774 р. Австрія окупувала частину півн. Молдавії з Чернівцями, Серетом, Радівцями й Сучавою, на що Молдавія і Туреччина змушені були згодитися. В складі габсбурзької монархії Б. перебувала спочатку (1774—86) під військ, управою (ген. Сплені й Енценберґ), 1787 Б. була прилучена як окрема округа до Галичини, лишаючись у такому стані до 1849 (див. ЕУ І, стор. 491—92). В цей період, в 1842—45 і особливо в 1848—49 рр., на бук. Гуцульщині відбувалися сильні сел. повстання під проводом Лукіяна Кобилиці, в яких українці змагаються за соц. і політ, права. Боротьба за адміністративну автономію (1848—61) закінчилася успішно, і 1861 Б. була визнана окремим «коронним краєм» Австрії. В. керував президент краю з допомогою крайового сойму і крайового виділу. Українці увійшли до крайового сойму лише з 1890 р. Вплив українців в адміністрації краю збільшився з 1911, коли вони мали 16 своїх послів. Укр. організоване життя почалося 1869 заснуванням т-ва «Руська Бесіда», але справжнє нац. відродження розгортається з 1884, коли провід в укр. житті перебирають народовці. Під керівництвом С. Смаль-Стоцького, Є. Пігуляка, О. Поповича і М. Василька бук. українці спромоглися на чималі здобутки в політ., гром., культ, і церк. ділянках. Під час австр. окупації українці боролися за нац.-культ. автономію та поділ краю на укр. і рум. частини. Особливо гостре напруження між українцями і румунами виявилося на переломі 19 і 20 вв.

Під час світової війни 1914—18 Б. стає тереном військ, операцій, влада тричі міняється, в наслідок чого край зазнає великих втрат. Перед розпадом Австро-Угорщини 25.10.1918 в Чернівцях був створений Укр. Крайовий Комітет, як бук. делеґатура Укр. Нац. Ради. Він організував 3.11.1918 велике нар. віче в Чернівцях 1 6. 11. перебрав владу в укр. частині Б. і в м. Чернівцях. Президентом краю проголошено О. Поповича. Помірковані румуни на чолі з А. Ончулом погоджувалися на поділ краю на укр. і рум. частини, проти чого виступили рум. шовіністи на чолі з Я. Фльондором. 11.11.1918 рум. війська окупували Чернівці і після завзятого опору українців також півн. Б. Нашвидку складений з румунів «Ген. Конґрес Б.» 28.11.1918 проголосив злуку Б. з Румунією (див. ЕУ І, стор. 533). На мировій конференції в Сен-Жермен 10. 9. 1919 визнано за Румунією півд. Б., а в Севрі 10.8.1920 — всю Б. Проти окупації Б. румунами виступали офіц. представники ЗУНР, УНР і УССР.

В період рум. окупації (1918—40) скасовані були всі автономні права Б. і її перетворено на рум. провінцію. В 1918—28 і 1937—40 рр. панував стан облоги; переслідувано всі прояви укр. життя. Румунізація досягла вершка знищенням укр. шкільництва, забороною укр. культ.-гром. праці, переслідуванням укр. церкви (див. ЕУ І, стор. 569—71). Особливо гострий терор був застосований за урядування ліберальної партії, тоді коли здобутки за нац. цараністичної були мінімальними. Легальне політ, заступництво українців провадила Укр. Нац. Партія (1927—38) під проводом В. Залозецького, якій вдалося здобути декілька місць в рум. парляменті. З перетворенням Румунії на авторитарну державу (1938) стан бук. українців іще погіршав. У 1930-их рр. значно зріс на Б. підпільний націоналістичний рух. Не зважаючи на всі утиски, і за рум. періоду бук. українцям вдавалося вести чималу працю на культ.-гром. полі.

В наслідок ультиматуму СССР, румуни 28. 6. 1940 покинули укр. частину Б., яку окупує сов. армія (див. ЕУ І, стор. 578—79). Рішенням Верховного Совєта СССР з 2.8.1940 півн. Б. перетворена на Чернівецьку обл. УССР, до якої прилучено також півн. Басарабію і невелику частину давньої Румунії з м. Герца. Однорічну сов. окупацію, під час якої знищено багато укр. діячів, а ін. були вивезені, перервала нім.-сов. війна. Під час сов. окупації вела підпільну працю ОУН; при відступі больш. війська укр. повстанці встановлювали місцеву укр. владу і чинили опір рум. окупації. Друга рум. окупація (1941—44) ліквідувала укр. управу, що постала з моментом відступу сов. армії, і запровадила військ, диктатуру. В липні 1941 частина молоді, що збройно виступала проти румунів, вирушила на схід (див. ЕУ І, стор. 590). Румуни запровадили концентраційні табори (в Садаґурі), провели масові процеси за «протидерж. діяльність» (січень 1942) проти укр. діячів (О. Гузар, М. Зибачинський та ін.) і відновили насильну румунізацію. Леґально українці не могли вести гром.-культ. праці. В горах Б. зформувалися повстанські відділи, що почали діяти з кін. 1943.

В березні 1944 сов. війська «1 укр. фронту» вдруге зайняли Б., відновивши стан 1940. Мировий договір альянтів із Румунією 10.2.1947 в Парижі затвердив сов.-рум. кордон у Б. з 28.6.1940. Сов. влада продовжувала почату в 1940 колективізацію землі, яка в 1950 охопила 96,1% сіль. господарств і нівелювала промисловість і культ, життя за загальним рівнем УССР, провадячи політику русифікації.

Церква. Українці на Б. в переважній більшості православні. Перепис 1910 подавав 280 000 (92%) правос. і 25 000 (8%) греко-католиків. Правос. Церква на Б. була спочатку у зв’язку з київ. митрополитом, в 1140—1340 залежала від гал. митр., 1340—1401 від архиєп. в Охриді, в 1401—1630 існувала самостійна сучавська митрополія, в 1630—1782 була підпорядкована митр. в Ясах, 1782—1873 існувала бук. єпархія, залежна від митр. в Карловицях, 1873—1925 окрема Бук. митрополія, 1925—40 і 41—44 митрополія Б. і Хотина прилучена до патріярхії в Букарешті. За рум. періоду на Б. було 155 укр. парохій (з заг. ч. 310) із 135 укр. свящ. і бл. 330 000 вірних. Греко-католики прийшли на Б. в кін. 18 в. з Галичини. Організація Гр.-Кат. Церкви почалася 1811. Чернівецький деканат підлягав львівському митр., 1885—1923 — Станиславівській єпархії, 1923—30 бук. апостольська адміністратура з осідком у Сереті залежала від єпархії в Блажі, 1930 —40 ген. вікаріят залежав від єп. в Бая-Маре. За рум. періоду Гр.-Кат. Церква мала 17 парохій із 17 свящ.

(Література, Освіта на Б. — див. відповідні розділи ЕУ І, стор. 762—63, 931—32, 950—51).

Література: Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь. Чернівці 1897; Піе Вчісотеіпа. Чернівці 1898; Франк о І. Лукіян Кобилиця. ЗНТШ, XLIX. Л. 1902; Kaindl R. F. Geschichte der Bukowina, І-III. Чернівці 1896-1903; Кордуба М. Ілюстрована історія Буковини. Чернівці 1901; Nistor I. Romβnii si Rutenii ξn Bucovina. Букарешт 1915; Lorga N. Chestiunea ruteneascγ in Bucovina. Revista istoricγ, II. 1916; Кордуба М. Переворот на Буковині. ЛНВ, Х-ХІІ. Л. 1923; Піддубний Г. Буковина, її минуле й сучасне. X. 1928; Павлик О. Буковина до 1848 р. Україна, XXVI. К. 1928; Попович О. Відродження Буковини. Л. 1933; Кубійович В. Пастушество Буковини. НТШ. Праці Геогр. Комісії, І. Л. 1937; Kandyba O. Schipenitz. Відень 1937; Сел. рух на Буковині в 40-их рр. Збірник документів, упорядкував Ф. Шевченко. К. 1949; Гапій Д. Соц. перетворення на Буковині. Чернівці 1949. [а. Жуковський]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]