Буряк звичайний
(Beta vulgaris L.), культурна дворічна рослина з родини лободуватих із мясистим корінняком, ради якого Б. плекають; гол. відміни: Б. городній, кормовий і цукровий. Б. городній, або столовий, культивують по всій Україні як городину, найпоширеніші сорти єгипетський і бордо. В. кормовий, з червоним або жовтим корінняком із 410-/0 цукру становить поживний харч для худоби; перед першою світовою війною його сіяли на зах. землях та в поміщицьких господарствах України, згодом він поширився скрізь. Б. цукровий, з білим корінняком, має до 21% цукру і тому є гол. сировиною для одержання цукру (бл. 40% світового виробництва). На Україні Б. ц. почали Інтенсивно плекати в 40-их рр. 19 в. в смузі Лісостепу (Правобережжя й Сумщина), де для нього були найкращі підсоння й ґрунт, а також потрібні, в першій фазі орг-ції цукроварень, поміщицькі капітали та робоча сила. Посівна площа Б. ц. зростала так (у 9 губ. України, в тис. га): 188889 (188); 189899 (323); 190809 (378); 191112 (574). У 1913 р. посівна площа Б. ц. становила 82% засівів усієї Рос. імперії (без Польщі); найбільшими були плянтаторські поміщицькі засіви, меншими заводські, ще меншими сел. (до 20%). Урожайність Б. ц. в дорев. часи дорівнювала пересічно 170 центнерів із га, з заг. продукцією бл. 100 000 000 центнерів; після занепаду в часи революції урожайність збільшилася в 20-их рр., а в 1928 перевищено довоєнну посівну площу (638 000 га), однак урожайність помітно зменшилась (130 центнерів із га) і заг. збір був нижчий від довоєнного (84 000 000 центнерів); у 30-их рр. посівна площа Б. ц. поширилася на решту Лівобережжя і стабілізувалася під кін. 30-их рр. в обсязі 776 000 га (в 1938 лише в УССР, себто 67% площі Б. ц. СССР), досягнувши довоєнної урожайности із заг. збором 120140000000 центнерів; по другій світовій війні посівна площа Б. ц. була доведена до передвоєнного рівня у 1949 р., а врожайність у 1950 Р. Разом із Зах. Україною (30 000 га) й укр. частинами Курщини й Вороніжчини Б. ц. займав на всіх укр. землях бл. 1 000 000 га, збір давав до 180 000 000 центнерів. Низька врожайність спричинена насамперед недостатнім забезпеченням добривами і поширенням грибкових та бактерійних хвороб Б. ц., а при великих суцільних масивах і комах-шкідників. [Р. М.]Перед першою світовою війною селекція Б. ц. була на Україні на високому рівні, насіння деяких селекційних фірм експортувалося за кордон; після занепаду в роки війни й революції селекційна й насіннєва справа була відновлена. В УССР селекція Б. ц. провадиться на таких селекційних станціях: Верхняць-ка селекційна станція на Київщині (з 1899 р.), продукувала до 45% всього насіння Б. ц. в СССР; Уладовська на Вінничині (з 1880), до 1930 продукувала до пол. всього насіння Б. ц., тепер бл. 20%; Іванівська на Харківщині (з 1887) до 10% насіння Б. ц.; селекційні станції другорядного значення: Немерчанська (з 1886) і Ялтушнівська (з 90-их рр. 19 в.) на Поділлі, Білоцерківська (з 1921), що постала на місці Великополовецької (існувала з 1893), та Веселоподолянська на Полтавщині (з 1915). Селекційні станції Б. ц. поза межами УССР виникли пізніше: Льговська на Курщині з 1920, Рамонська на Вороніжчині з 1920, Першотравнева на Кубані з 1925 й ін. [О. Архімович]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|