Гадяцький договір, був укладений 16.9.1658 гетьманом І. Виговським із Польщею після приборкання ним бунту полтавського полк. М. Пушкаря й розриву з Москвою. Поль. сторону в переговорах очолювали К. Беневський і К. Євлашевський, укр. Ю. Немирич, якого вважають за справжнього автора договору, і П. Тетеря. Коз. полки були представлені комісарами, що обмірковували кожен пункт. За Г. д. Україна, в межах воєводств київського, чернігівського й брацлавського, мала входити як незалежне В. Князівство Руське на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою, обєднану спільно обираним королем. На чолі князівства мав бути гетьман, якого вибирали б укр. стани дожиттево й затверджував король; договір передбачав окремі міністерські уряди, послів до спільного законодавчого сойму, судовий трибунал і скарб, окрему монету і армію з 30 000 козаків і 10 000 найманого регулярного війська. Поль. і лит. війська не мали права перебувати на Україні, а коли б в разі потреби зайшли, ставали під команду гетьмана. Правос. віровизнання зрівнювалося в правах із кат., будування уніятських церков і монастирів заборонялося, і в спільному сенаті мали засідати правос. митр. і єпископи. На Україні мали бути засновані 2 університети, дозволялося відкривати колегії й гімназії, надавалася свобода друку. Укр. депутати в тривалих переговорах вимагали прилучення до В. Князівства Руського воєводств волинського, белзького, руського й подільського, але змушені були поступитися. Поль. сойм затвердив трактат, але Г. д., підтриманий коз. старшиною, не знайшов співчуття серед коз. і сел. мас, настроєних проти поль. влади. Невдачі Виговського у війні з Москвою, що почалися після початкової великої перемоги під Конотопом (2829.6.1659), повстання проти гетьмана й відхід. його від політ, діяльности змінили ситуацію й поклали кінець чинності Г. Д. (див. ЕУІ, стор. 449). [Б. К.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]

 

Книгарня Горизонт

 

Сайт управляется системой uCoz