Ганчарство [Гончарство], виробництво глиняного посуду; відоме на Україні з кін. мезолітичної доби (бл. 5 000 рр. до Хр.), досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби Г. на Україні було великим промислом; від 1617 вв. безперервно розвивалося, ставши в 19 в. однією з найважливіших галузей укр. кустарної пром-сти. Сприятливими умовами для успішного розвитку Г. були наявність доброї сировини глини різних видів, простота знаряддя й процесу виробництва, а також постійний попит. Ганчарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках або розвозили їх, часом у віддалених від місць продукції р-нах. Головними р-нами Г. були: на Полтавщині кол. повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема Опішня), Констянтиноградський; на Чернігівщині Городнянський, Ніженський, Кролевецький, Новгородсіверський і Глухівський та ін.; на Київщині Чигиринський, Черкаський, Гуманський; на Харківщині Валківський, Охтирський, Ізюмський; на сх. Поділлі Камянецький, Проскурівський, Гайсинський; на Волині Г. було зосереджене б. Овруча, Корця, Звягеля, на Херсонщині б. Цибулева, Павлиша; в Галичині на Розточчі (Глинсько, Немирів), на Гуцульщині, Покутті і на півд.-сх. Поділлі. В останні десятиліття Г. як виробництво простого посуду зосереджене в артілях пром. кооперації, тоді як усе більше місце в продукції мист. посуду й ін. предметів займає кераміка (докладніше, зокрема про орнаментацію і технологію Г., див. ЕУ І, стор. 30305; література ЕУ І, стор. 315). [Р. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|
|
|
|