Гармонія голосних, або сингармонізм, мовний закон, за яким у слові фігурують голосні одного ряду, � або тільки переднього, або тільки заднього. Г. г. характеристична для тюркських мов. В укр. мові існують недорозвинені елементи Г. г. у вигляді епізодичного переходу о в а перед наголошеним о в словах типу багатий, гарячий; переходу ненаголошеного о в у перед наступним складом з (наголошеним) у, почасти і (кожух, поріг, вимова близька до коУжух, поУріг); нахилу вимовляти ненаголошене е як и перед наступним и, а ненаголошене и як е перед наступним е (береги, бере, вимова близька до би^ери^еги, бе^ире). Одначе ці явища не становлять обов�язкової системи і властиві тільки ненаголошеним голосним перед наступним наголошеним. Курило вважала Г. г. за стару властивість укр півд.-зах. говірок і нею пояснювала зміну о, е перед складами з слабкими ъ, ь до 12 в. Лишається неясним, чи спорадичні прояви Г. г. в укр. мові можна ставити в зв�язок із укр.-тюркськими контактами. [Ю. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]