Перші геогр. описи України знаходимо у грец. учених. Геродот з Галікарнасу (484�25 до Хр.) описав природу й населення Півд. України; його відомості потвердив і поширив лікар Гіппократ (460�377). Присвячували в своїх творах увагу Україні два найвизначніші географи античного світу � греки Страбон (66 до Хр. � 20 по Хр.) та Птолемей (2 в. по Хр.), а також рим. натураліст Пліній Старший (23�79). Усі ці описи відносяться насамперед до Півд. України.

За раннього середньовіччя згадували про Україну візант. й араб. подорожники, зокрема Ібн-Фоцлан (10 в.) і візант. цісар Костянтин VII Порфірородний (905�59), який м. ін. писав про Дніпро і його пороги. Багато геогр. матеріялу містить �Повість временних літ�, що є найважливішим іст.-геогр. джерелом тієї доби. Починаючи з 13 в., інформації про Україну подавали зах.-евр. подорожники: в 13 в. італієць Пляно Карпіні і Віллем Рубруквіс із Брабанту, в 15 в. француз Жільбер де Лянуа (описував зах. і півд.-зах. землі України), венецієць Йосафат Барбаро (узбережжя Чорного й Озівського морів) і Альберт Кампензе в звіті про Московщину для папи Климентія VII (1523). Важливіші були твори: Мацєя з Мєхова (1457�1523) про дві Сарматії (перекладений на різні мови, довго лишався підставою відомостей про географію Сх. Европи), записки нім. подорожника 3. Герберштайна (1486�1566) про Московщину, Литву й Україну, М. Литвина (пол. 16 в.) про Центр. Україну, француза Блеза де Віженера (1573) про Зах. Україну, цісарського посла до запорожців Е. Ляссоти (опис Подніпров�я, 1594). Меншу вартість мали описи Польщі й України поляків М. Кромера І М. Стрийковського (16 в.). Найціннішим для тих часів є �Опис України� (1650) франц. інж. й картографа Ґ. Л. Бопляна (1600�73), перевиданий різними мовами, та його перші карти України 1 : 1 800 000 і 1 : 452 000. Виникнення коз. держави Хмельницького спричинило численні подорожі по Україні, перев. послів (що писали здебільша про побут населення й його іст.) � венеційського посла А. Віміни, Павла Алепського (секретаря патріярха Макарія III), К. Гільдебрандта (що супроводив швед. посла Ґ. Веллінґа). Пізніше геогр. матеріял містили записки швед. старшини Вейге й данського посла Ю. Юста (1711).

Систематичні описи України почалися у 18 в.: вони провадилися з доручення влади для практичних цілей; тоді ж почалося й систематичне здіймання терену. Вже в другій пол. 17 в. на Лівобережжі з�явилися переписні книги міст та повітів, що мали багато іст. й геогр. матеріялу, і картографічні шкіци � �чертежи�. В кін. 17 в. було зроблене здіймання терену Дону й Озівського м., в 1730-их рр. Лівобережжя; зібраний матеріял використано в атласі Росії, що його видала Академія Наук в Петербурзі (1745). У другій пол. 18 в. рос. старшини здіймали береги Чорного, й Озівського морів і гирла рік � Дніпра, Дністра, Дунаю. Після зайняття Рос. Імперією Півд. України (�Новоросії�) комплексні досліди її природи й населення провадили нім. вчені, члени т. зв. акад. експедицій, організованих Рос. Академією Наук, найбільше Й. А. Ґюльденштедт (1768 і 1773�74), П. Паллас (зокрема Крим), С. Ґмелін (Донщина й Донеччина, 1769). Висліди цих перших наук. досліджень були опубліковані в ряді праць. 1781�82 досліджував сточище дол. Бога й Дністра В. Зуєв. Уже на 19 в. припадає експедиція А. Демідова для дослідження Криму й Донбасу (1837).

Багато геогр. матеріялу містить т. зв. �Румянцевський опис� 1765, і ще більше ряд екон.-статистичних описів Лівобережжя, як О. Шафонського � Чернігівського намісництва (1786), Харківщини (1788), К. Германа � Таврії (1807), Журавського � Київщини (вид. 1852). Україна представлена в геогр., чи скорше геогр.-статистичних, описах Рос. Імперії кін. 18 в. � А. Бюшінґа, X. Чеботарьова, І. Гакмана і особливо І. Ґеорґі (нім. мовою в 1797). В кін. 18 в. були складені вже досить точні топографічні карти, опрацьовані в Росії й Австрії (див. Картографія).

Г. як самостійна наука постала в Зах. Европі тільки з поч. 19 в. (нім. географи А. Гумбольдт, К. Ріттер). В Росії, а тим самим і на Україні новочасної Г., власне кажучи, в 19 в. не було. Не було найважливіших галузей Г. � геоморфології й антропогеографії; те, що звалося Г., було насамперед описом землі, сукупністю геогр. відомостей; з другого боку, розвивалися самостійно деякі ділянки Г., як кліматологія і метеорологія, гідрогеографія й океанографія, Г. рослин і тварин. Рос. Геогр. Т-во, що постало в 1845 р. в Петербурзі, перев. вивчало невідомі ще терени в Азії й провадило досліди з геології, етнографії, статистики. Двом останнім ділянкам присвячені праці Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва, єдиного відділу, що діяв 1873�76 на Україні з осідком у Києві і був закритий владою за укр. скеровання роботи. Катедри Г. в ун-тах на Україні постали тільки в 1880-их рр. (в Харкові, тоді ж і на Зах. Україні � у Львові).

Розвідки з різних ділянок Г. давали здебільша спеціялісти споріднених наук, що працювали на Україні: П. Кеппен (1793�1864), дослідник фіз. Г. Півд. України й Криму, статистик, автор етногр. карти Евр. Росії (1851), нім. географ Й. Ґ. Коль, автор опису України (�Reisen in S�drussland�, 1841); дослідники морфології, перев. геологи � М. Борисяк, В. Докучаєв, О. Гуров, В. Ласкарьов, І. Леваківський, І. Сінцов, М. Соколов, Г. Танфільев, П. Тутковський, К. Феофілактов (див. також Геологія); кліматологи й метеорологи П. Броунов, О. Клосовський, І. Селецький, Р. Срезневський та ін. (див. Кліматологія); гідролог М. Максимович (див. Гідрологія). Велике значення мали досліди Ґрунтознавців В. Докучаева і Ю. Вйсоцького, географів рослин А. Краснова, Й. Пачоського, Г. Танфільєва і ін. (див. Ботаніка). Матеріяли для Г. України містилися в краєзнавчих і топографічних посібниках, як �Материалы для географии и статистики России�, опрацьовані Російським Ген. Штабом (ряд тт. для окремих губерній), �Географическо-статистический словарь Российской Империи� (І-IIІ, 1863), �S�ownik geograficzny Kr�lewstwa Polskiego i innych kraj�w s�owia�skich� (16 т.), �Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край� (І-VІІ, 1872�78), видання Статистичного Комітету в Петербурзі (див. Демографія) і особливо II, VII, IX, XIV тт. зб. �Полное географическое описание нашего отечества� під ред. В. Семьонова (П. 1899�1910). Цінним краєзнавчим посібником для Зах. Укр. Земель було вид. ��sterreichisch-Ungarische Monarchie in Wort und Bild� (т. XII � Галичина й т. XIII � Буковина). В Галичині геогр. досліди провадили спочатку нім., згодом перев. поль. географи (А. Реман, Е. Ромер).

Ці рос., поль. й нім. учені вважали укр. території за складову частину Росії, іст. Польщі або Австро-Угорщини і не уявляли Україну як одне ціле. Краще була представлена Україна в багатотомовій праці бельг. географа Е. Реклю (на нього мав вплив М. Драгоманів), слабше в ін. підручниках Г. Сх. Европи, як німця А. Геттнера, росіянина А. Краснова ( в нім. збірному вид. Кірхгоффа). Фіз. Г. України найкраще була представлена в творі Г. Танфільєва, виданому частково після першої світової війни.

Початки укр. Г. бачимо в 1900 рр. в Галичині. Вони пов�язані з діяльністю Наукового Т-ва ім. Шевченка (Матем.-Природописно-Лікарської Секції) і С. Рудницького, автора перших наук. геогр. праць укр. мовою (перев. з морфології Карпат і Поділля), нарису укр. геогр. термінології, першого конспекту Г. всіх укр. земель, що рівномірно охопив різні ділянки Г., огляду етногеографії й політ. Г. України, автора перших карт усіх укр. земель; він також перший дав єдиний досі підручник Г. чужою мовою (�Ukraine, Land und Volk�, 1916). Рудницького справедливо вважають творцем укр. Г. Згадані праці Рудницький здійснив під час першої світової війни і після неї, на еміграції в Празі.

Буйний розвиток дослідів над природою України, що почався в ВУАН у 1920-их рр., не охопив Г. ВУАН не мала геогр. інституції; як і до війни, геогр. студії провадили на периферії своїх праць дослідники споріднених дисциплін, зокрема геологи. Виняток становили праці акад. П. Тутковського, який, побіч суто геологічних праць, вперше дав всебічну характеристику краєвиду України. Краще розвивалася екон. Г.: в 20-их рр. було написано кілька підручників з екон. Г. України � К. Воблого, О. Сухова, П. Фомина, дещо раніше І. Фещенка-Чопівського. Центром геогр. дослідів в УССР мав стати Укр. Н.-Д. Ін-т Географії та Картографії в Харкові, заснований 1927 р. під керівництвом С. Рудницького, запрошеного для цієї мети сов. урядом (зокрема Скрипником). Рудницький також очолив на поч. 30-их рр. новостворену катедру Г. в ВУАН. Геогр. Ін-т видав 2 тт. �Записок�, кілька карт і скупчив ряд співробітників (М. Дмітрієв, В. Буцура, К. Дубняк й ін.), але в 1934 був закритий, а С. Рудницький був засланий (�за націоналізм у географії�). Цим був спричинений новий занепад Г. як самостійної наук. дисципліни. До другої світової війни по високих школах УССР не було навіть катедр Г. (за винятком Харкова). Як до війни, так і тепер праці з геогр. змістом (видані укр. мовою) були написані насамперед геологами. Матеріяли до морфології України дали Р. Віржиковський, М. Дмітріев (�Рельєф УРСР�), Г. Закревська, В. Крокос, В. Лічков, С. Соболев; проблеми антропогеографії Поділля вивчав В. Ґеринович (в 30-их рр. репресований) і Г. Величко (географія міст), методики Г. � К. Дубняк. З кліматологів і гідрологів, крім тих, що діяли до війни, треба згадати Л. Данилова, М. Данилевського, А. Огієвського, Є. Оппокова й ін.; біогеографів � Д. Зерова, Є. Лавренка, Ю. Клеопова, О. Фомина, О. Янату, М. Шарлеманя й ін.; з ґрунтознавців � Г. Махова. Значення для Г. України мали праці з районізації (Г. Махова, П. Тутковського, О. Фомина, О. Янати) та з краєзнавства. Більшість цих праць з�явилася в 1920-их рр. і на поч. 1930-их рр., перед розгромом укр. науки в УССР.

Геогр. досліди на Зах. Укр. Землях провадили, з одного боку, поль. учені, скупчені б. Геогр. Ін-ту при Львівському Ун-ті (Е. Ромер, А. Ціргоффер, Ю. Чижевський), з другого � Геогр. комісія при НТШ. її очолював В. Кубійович (праці з антропогеографії Карпат і демографії України), що продовжував загалом працю С. Рудницького (�Географія України�, �Атлас України�); на пограниччі Г. і геології лежать досліди Ю. Полянського (гол. з Поділля); з ін. географів львівської групи треба згадати М. Дольницького (Прага), картографа М. Кулицького, В. Огоновського, С. Пашкевич, О. Степанів, І. Теслю, І. Федева й ін. Цінні матеріяли до антропогеографії Закарпаття дав чес. географ Й. Краль.

Після другої світової війни в УССР створено ряд катедр Г. по високих школах, а в Києві, Харкові й Львові � геогр. факультети ун-тів. Геогр. Т-во СССР (кол. Рос. Геогр. Т-во) організувало філіял (т. зв. Укр. Філіял) у Києві й ряд відділів; проте й далі немає геогр. установ АН УРСР. Праці з Г. друкуються майже виключно рос. мовою, їх тематика перев. керована урядом і направлена на практичну мету (напр., вивчення екон. р-нів і їх картографічне представлення, Г. сіль. госп-ва тощо). З наук. видань треба згадати про праці геогр. факультетів (виключно рос. мовою), �Нарис геоморфології УРСР� геолога В. Бондарчука, важливі фактичним матеріялом �Нариси екон. географії УРСР� (І-ІІ, 1949�52), підручник �Географія УРСР� О. Діброви (1954) й ін. Див. також: Геологія, Гідрологія, Демографія, Економічна географія. Кліматологія, Краєзнавство.

Література: Rudny�kyj S. Einige Bemerkungen �ber landeskundliche Literatur Russlands. Mitlg. d. geogr. Ges. Відень 1916; Танфильев Г. География России, І. Введение. О. 1916; Січинський В. Чужинці про Україну. Прага 1942; ст. География в Большой Советской Энциклопедии, X; Демченко М. Физическая география СССР в Харьковском Университете. Труды Географического Факультета, II. X. 1955; Известия Всесоюзного Географического Общества; Известия Академии Наук СССР. Серия географическая. [В. Кубійович]