Після слабих спроб віршування, видав збірки новель: 1831 р. 2 тт. лВечера на хуторе близ Диканьки╗, 1834 Ч 2 тт. лМиргород╗, 1834 2 тт. лАрабески╗. 1836 виставив комедію лРевизор╗, пізніше переробив лТараса Бульбу╗, видав новелю лШинель╗, 1 частину лпоеми╗ лМертвые души╗ (1842). 1847 видав дидактичні лВыбранные места из переписки с друзьями╗. Вид. творів: П. Куліша, Н, Тіхонравова і В. Шенрока (ІЧVII, 1889Ч96), нове Ч Академії Наук СССР, підготоване В. Гіппіусом в 14 тт. (1939Ч53). Листи Ч в вид. Куліша, Шенрока (ІЧIV, 1902), Гіппіуса. Етногр. праці: зб. пісень Ч бл. 1 000 чч. використана у вид. Максимовича, видана Георгієвським (1910), матеріяли до укр. словника Ч найповніше в вид. Гіппіуса. Є чимало укр. перекладів окремих творів та 2 вид. вибраних творів, останнє в 3 тт. 1952.

Твори Г. являють різні варіянти романтичного стилю, з майстерним вживанням метафорики, гіперболи та іронічного ґротеску при надзвичайній ритмічності й милозвучності мови. Г. перший з лукр. школи╗ став уживати численних лексичних та синтаксичних українізмів, використовуючи їх, зокрема, для мист. лгри╗ різними площами стилю (від вульгарного до патетичного). Вже в деяких укр. новелях, а найбільше в новелях із лАрабесок╗, лРевізорі╗ та лМертвих душах╗, він є основоположником рос. лнатуральної школи╗, сполучаючи романтичну ідеологію з зображенням повсякденности в неґативних, лнизьких╗, рисах. Творчість Г. викликала численні наслідування в укр. літературі: Г. Квітка, П. Куліш, О. Стороженко, і в рос. Ч представники лукр. школи╗ (Є. Гребінка), в ранні періоди творчости І. Турґєнєв, Ф. Достоєвський, В. Соллоґуб, символісти Ч Ф. Солоґуб, О. Ремізов, А. Бєлий, пізніше В. Маяковський. Переклади творів Г. налічуються сотнями. Г. визнаний за одного з найбільших світових письменників 19 в.

Ідеологія Г. викликала великі суперечки: лВибрані місця...╗ знайшли негативну оцінку перев. з боку політ. ллівих╗ кіл (Бєлінський), що бачили в творах натурального періоду дише сатиру на рос. дійсність, нехтуючи їх мист. завданнями. Виробилась схема літ. біографії Г., що, мовляв, пережив за кордоном рел. кризу. Лише в 20 в. почались глибокі дослідження формального боку творчости Г. (Мандельштам) та уважніше ставлення до його ідеології. Як рел. мислителя схарактеризував його Д. Мережковський; В. Зіньківський, поруч із романтичною психологією, знайшов у Г. всі основні думки, що ними пізніше уславився Достоєвський; В. Гіппіус дав характеристику розвитку Г. як боротьби естетичного та рел. світогляду (почасти за Зіньківським). Деякі дослідники вказують на єдність світогляду Г. від поч. до кін. його життя.

Полеміку викликало і відношення Г. до України. Суворе засудження знайшла його байдужість до укр. питання у С. Єфремова і ще сильніше в статтях Є. Маланюка 20-их рр. Велику ролю укр. елементів в його творчості і значення рос. творів Г. в історії укр. нац. свідомости підкреслювали П. Филипович і В. Дорошенко. Досі не звернено уваги на те, що Г. в останні рр. життя зовсім не відійшов від укр, тематики (обробка лТараса Бульби╗ в 1840, нариси укр. тем в нотатках після 1848).

Література: біографія: Шенрок В. Материалы для биографии Гоголя, ІЧIV. М. 1892Ч98; нові матеріяли Ч Литературное наследство, ЦХ. М. 1953; творчість Ч Мандельштам И. О характере гоголевского стиля. Гельсингфорс 1902; Гиппиус В. Гоголь. П. 1924; Виноградов В. Зтюды о стиле Гоголя. П. 1926; Белый А. Мастерство Гоголя. 1928; Ремизов А. Огонь вещий. Париж 1954; ідеологічне освітлення: Мережковский Д. Гоголь и чорт. 1909; Зіньківський В. ст. в ж. Христианская Мысль. К. 1917, Zeitschrift f№r slavische Philologie, Х і XIII; Чижевський Д. Там же, XV; Аннали УВАН. 1953 і Slavonic Review, LXXV. Лондон 1953; відношення до України: Филипович П. Гоголь та Україна. Вінніпег 1954 (перевид.); Дорошенко В. Ч неперевидані окремо газетні статті. [Д. Чижевський]